10

Лія завмерла, дивлячись на передню кишеню його джинсів. Серце калатало відбиваючи шалений ритм у скронях. Повільно, наче у сні, вона простягнула руку, пальці вже майже торкнулися цупкого деніму, відчуваючи тепло, що йшло від його тіла, але в останній момент зупинилася.

Дівчина перехопила погляд Арсена. У його очах не було глузування — там панував холодний, розрахунковий спокій мисливця, який знає, що жертва вже в капкані. Один дотик — і вона програє.

— Якщо я заберу його… — вона підняла на нього очі, намагаючись не дихати занадто часто, — ти відвезеш мене назад? Або ж я сама піду?

Арсен хмикнув, і кутик його вуст злетів угору в ледь помітній, майже хижій напівусмішці.

— Гадаєш все так просто?

— Я серйозно, Арсене. Я забираю телефон і йду. Так чи ні?

Він не встиг відповісти. Тишу кімнати розрізав різкий, пронизливий звук — мелодія виклику, що лунала прямо з його кишені, вібруючи об його стегно. Арсен повільно, не зводячи з неї очей, дістав ґаджет.

— Це Софія, — кинув він, глянувши на екран, що палахкотів у напівтемряві вітальні.

— Дай мені! — Лія зробила різкий випад вперед, але він миттєво відвів руку назад.

Арсен не віддав телефон. Замість цього він сам натиснув на «прийняти» і підніс апарат до її вуха, міцно тримаючи його своєю долонею. Іншою рукою він владно обхопив її за талію, ривком притягуючи ближче до себе. Лія влетіла в його обійми, відчуваючи міць його м'язів навіть крізь футболку. Арсен нахилився і прошепотів їй прямо в губи, обпікаючи подихом:

— Без дурниць, Квітко. Я слухаю кожне слово.

— Ліє?! Ти де?! Ти зовсім з’їхала з глузду?! — голос Софії в динаміку був настільки гучним, що, здавалося, його чути в кожному кутку квартири. — Чим ти думала коли поїхала з Дашкевичем? Невже тобі мало пригод? Він же тебе живцем з’їсть і не подавиться!

Лія заплющила очі, відчуваючи, як рука Арсена важким тягарем лежить на її талії. Його великий палець почав повільно, майже невагомо виводити кола по її шкірі, що миттєво вкрилася сиротами.

— Соф, заспокойся. Все добре, — вичавила вона з себе, намагаючись, щоб голос не здригнувся від його близькості. — Я… я в безпеці. Все поясню завтра. Чесно. Бувай.

Щойно Арсен натиснув відбій, екран спалахнув знову. «Мамусік».

Цей напис подіяв на Лію як електричний розряд. Паніка накотилася новою хвилею, здавлюючи горло.

— Дай мені поговорити з нею. Будь ласка... наодинці, — вона благально подивилася на нього, і в цьому погляді вже не було тієї колишньої зухвалості. — Я не можу брехати їй, коли ти стоїш так близько.

Арсен на мить замислився, вдивляючись у її обличчя, наче зважував кожну молекулу її страху.

— Добре, — нарешті промовив він, розтискаючи пальці на її талії. — Але в мене є умова. Ти лишаєшся тут на ніч. І не кажеш мамі жодного слова, яке могло б змусити мене змінити плани на цей вечір. Зрозуміла?

Лія кивнула. У цей момент вона була готова пообіцяти що завгодно, аби лише заспокоїти маму й отримати бодай хвилину самотності. Арсен вклав телефон їй у долоню, його пальці на секунду затрималися на її шкірі, передаючи якесь дивне, тривожне тепло, а потім він розвернувся і мовчки пішов у бік ванної.

Різким рухом стягнувши з себе одяг хлопець зайшов у душ. Гаряча вода била по широких плечах Арсена, але не допомагала скинути напругу. Перед очима стояв образ Лії: його біла футболка, яка була їй занадто великою, оголені плечі й ті очі, у яких страх перемішувався з чимось, що він не міг і не хотів ідентифікувати.

Вона була іншою. Зазвичай дівчата  хотіли його грошей, його статусу або його самого — і отримували це. Навіть, якщо це було короткою грою. Лія ж з самого початку була не такою як інші. Крім того, що він грав з нею, йому було цікаво якою буде її реакція. І це розпалювало в ньому азарт, який ставало все важче контролювати.

Арсен швидко витерся рушником, зав’язав його на стегнах низько, на самих кістках, і вийшов у вітальню, на ходу струшуючи воду з волосся. Краплі стікали по його грудях, зникаючи за вузлом рушника. Він збирався сказати Лії, що вона може зайняти гостьову спальню, але різкий, наполегливий дзвінок у двері перебив його думки.

Він невдоволено насупився. Ніхто не мав права приходити до нього без попередження. 

Арсен відчинив масивні двері, і в квартиру велично, наче королева,  увійшла Лада.

— Арсе, любий! Ти не брав слухавку, і я вирішила, що сюрприз — це саме те, що тобі…

Вона зупинилася на півслові, її рука, що тягнулася до його шиї, завмерла в повітрі. Яскраво-червоні губи залишилися напіввідкритими, а в очах спалахнуло збентеження, яке швидко змінилося здивуванням. Вона перевела погляд з напівголого Арсена на кухонний острівець, де з горнятком чаю в руках сиділа Лія.

На дівчині була лише футболка Дашкевича, її волосся було розпатланим і вологим, а вигляд — максимально домашнім і беззахисним.

— …потрібно, — закінчила Лада зовсім іншим, льодяним тоном, від якого повіяло могильним холодом. Вона зробила крок усередину, навіть не чекаючи запрошення, і змірила Лію поглядом з ніг до голови. — О, я бачу, ти часу не гаяв. Так швидко все реалізовуєш?