9

— Другі двері ліворуч, — повторив Арсен. Взявши наповнену склянку до рук він став спиною до дівчини та спрямував погляд у вікно. 

Через похмуру погоду силует дівчини злегка відбивався у вікні як в дзеркалі. Лія не помітила цього. А от Арсен спостерігав за нею. Вичікував, яким буде її наступний крок. Зрештою Лія вчинила так, як і розраховував Арсен — ледь чутно ступаючи вона пішла в ванну. Та все ж, вибуховий норов дівчина проявила, демонстративно грюкнувши дверима.

Арсен пирхнув. Все таки він не помилився. Гра ставала все більш цікавішою. І умови навколо них складаються в його користь. Хіба що за винятком інциденту на парковці. Такого передбачити він не міг. Ким би не був водій байку, він обов’язково поплатиться за те, що накосячив йому.

Телефон в кишені Арсена завібрував видаючи характерний звук сповіщення. Охорона будівлі та паркінгу надіслала дані про мотоцикліста. Що ж, про нього він подбає завтра.

Проковтнувши залпом золотисту рідину Арсен повернувся до кухонного острову та увімкнув електричний чайник. 

Лія увійшовши до ванної кімнати відразу замкнула за собою двері. Впершись на мармурову стільницю, поруч із умивальником вона уважно поглянула на своє відображення в дзеркалі. Зблідле обличчя, злегка підтікший макіяж, волосся, яке збилось в неприємні комочки… Не те щоб вона хотіла бути красунею для Дашкевича, але ж і в такому вигляді соромно ходити. Зітхнувши почала стягувати з себе мокрий одяг. 

Гаряча вода була справжнім спасінням. Лія стояла під струменями душу, заплющивши очі, і намагалася змити з себе не лише прохолоду дощу, а й дивне, відчуття безпорадності, яке виникало щоразу, коли Арсен Дашкевич опинявся надто близько.

​Вона витерлася м'яким рушником і, поглянувши на свою сукню — мокра, брудна ганчірка на підлозі, натягнула футболку, яку кинув їй Дашкевич. Тканина була приємною до тіла, але неймовірно великою: рукави сягали ліктів, а поділ закривав середину стегон. Та найголовнішим було те, що вона пахла ним. І тепер аромат сандалу, здавалося, просочувався під саму шкіру.

​Лія видихнула, намагаючись зібрати залишки гордості, і вийшла з ванної. Лиш тепер зрозуміла як довго вона провела у ванній.

​За вікном панували сутінки. Світло в вітальні було не надто яскравим. Виключенням були хіба помаранчеві відблиски штучного каміна.

Арсен сидів на високому стільці біля кухонного острова. Він уже змінив сорочку на футболку, але це не зробило його образ м'якшим. Навпаки, у домашній обстановці його владність здавалася ще більш концентрованою.

​Перед ним, на мармуровій стільниці стояв чай, від якого йшла пара.

​— Пий, — не піднімаючи голови від свого телефону, кинув він. — Мені не вистачало тільки, щоб ти звалилася з лихоманкою посеред моєї вітальні.

​Лія завмерла. Його буденний тон та те, що він навіть не поглянув на неї, роздратував її сильніше за відверту грубість. Стиснувши кулаки дівчина, відчуваючи, як голі ноги торкаються прохолодної підлоги, наблизилася до Арсена на кілька кроків.  

​— Я виконала твою умову, Арсене, — її голос тремтів, але вона намагалася надати йому твердості. — Я тут. Я перевдяглася. Тепер поверни мені телефон. Зараз же.

​Він повільно відклав свій ґаджет і нарешті підвів на неї погляд. Очі Арсена пройшлися по її фігурі — від розпатланого після душу волосся до голих ніг, що визирали з-під його футболки. На мить у його погляді щось спалахнуло, але він миттєво повернув собі маску крижаної байдужості.

​Він потягнувся до своєї склянки з віскі, але Лія виявилася швидшою. Сама не знаючи, звідки взялася ця зухвалість, вона перехопила склянку і з гуркотом поставила її трохи далі на стіл.

​— Віддай телефон. Ти обіцяв! — вигукнула вона.

​Арсен повільно підвівся. Він нависав над нею, наче грозова хмара, змушуючи Лію мимоволі втиснути голову в плечі. Він забрав склянку, одним довгим ковтком допив бурштинову рідину і так само гучно поставив скло на стіл.

​— Ти досі не зрозуміла? — процідив, роблячи крок до неї. Лія задкувала, поки не вперлася спиною в стіну. — Ти не в тому становищі, щоб ставити ультиматуми. — ​Він наблизився впритул, впираючись руками в стіну по обидва боки від її голови, фактично замикаючи її в пастку свого тіла. — Твій телефон — це найменша з твоїх проблем цієї ночі.

Лія, наче заворожена його поглядом, нерухомо стояла. Усі аргументи, які вона підготувала в ванній раптом вилетіли з голови. Натомість думки полонив він — Арсен Дашкевич. Але тіло по-своєму сприймало його близькість. І це було неправильно.

— Батьки хвилюватимуться, — здавлено промовила сподіваючись хоч на каплю людяності.

— Не будуть. Вони отримали твоє смс-повідомлення про те, що з перших днів змушена багато вчитися. Так багато, що не маєш часу на розмови.

Голос Арсена звучав вкрадливо. Мабуть через це до Лії не відразу дійшов сенс сказаного.

— Я не писала такого повідомлення, — заперечила вона на що хлопець дістав із передньої кишені джинсів телефон Лії та швидко відкрив переписку з мамою.

Не випускаючи гаджет з рук він повернув його так, щоб дівчина могла прочитати повідомлення. Лія швидко пробіглась очима по тексту й не могла збагнути де взялось повідомлення.