5

Заспокоївшись, Лія вийшла з корпусу та попрямувала до гуртожитку. Йдучи по коридору, вона автоматично перевірила бічну кишеню сумки. Порожньо. У кишені не було телефону. Вона зупинилася, відчуваючи, як серце пропускає удар. Швидко перетрусила основне відділення, вивалила на підвіконня зошити, гаманець та ключі…

​Холодний піт миттєво проступив на спині. Це був не просто гаджет. Це був спосіб зв’язку з батьками. Вона ж обіцяла подзвонити розповісти як перший день. Як не подзвонить, то мама точно хвилюватиметься. Та й телефон був новеньким. Батьки подарували з нагоди вступу до університету.

​— Ні, ні, ні… — прошепотіла Лія, розвертаючись на підборах. Вона не могла втратити його в перший же день. 

Спершу дівчина попрямувала до вбиральні. Не знайшовши тут телефону дівчина поспішила до аудиторії. Влетівши в неї вона полегшено видихнула. Тут нікого не було й можна було без перешкод оглянутись. Вона гарячково обнишпорила підлогу під столом, де сиділа, обійшла кожну парту, навіть зазирнула за кафедру.

​Порожньо. Тільки запах старої деревини та пилу, що танцював у залишках світла.

​Лія безсило опустилася на лаву. Відчуття повної безпорадності накрило її. Паніка почала стискати горло. «Може, хтось знайшов і віддав охороні?» — майнула слабка надія, але внутрішній голос підступно шепотів, нагадуючи, що вона була останньою, хто виходив з аудиторії.

Ні. Передостанньою. Коли вона йшла в аудиторії залишився Арсен Дашкевич.

З грудей вирвався здавлений та повен розпачу видих. І чому знову він?

​Арсен розглядав себе в дзеркалі в той час, як застібав ґудзики на манжетах сорочки. Пообіцявши батькам, що розваги не вплинуть на його навчання та репутацію, хлопець все ж зібрався до клубу, де на нього вже чекали.

​На приліжковій тумбі завібрував телефон. Набридливе дзижчання таки змусило Арсена підійти до нього. “Мамусік” — висвічувалося на екрані гаджета. Арсен спостерігав за тим, як він миготить й практично відразу уявив, як Лія виявляє пропажу та її реакцію на це. Ледь помітна посмішка промайнула на його обличчі.

​Палець ковзнув по екрану, відхиляючи виклик. За секунду він уже набирав повідомлення:

​«Мамусік, вибач, не можу говорити. Займаюсь з дівчатами, наберу завтра. Цілую».

​Він натиснув «відправити» і спокійно поклав телефон до шухляди в тумбі.

​Нічний клуб зустрів Арсена гуркотом басів та запахом дорогого алкоголю. Як він і думав, на нього вже чекали.

​— Дашкевич! Нарешті! — Макс підняв келих, притискаючи до себе якусь дівчину. — Ми вже думали, ти передумав розважатися.

— Ще чого! — пирхнув Арсен сідаючи поміж Тимура та Макса.

Біля кожного з них сиділи дівчата. Більшість Арсен знав давно. Та кількох дівчат він бачив раніше, але не особливо цікавився.

До нього відразу ж підсіла Лада з якою він був знайомий дуже близько. За нею підтягнулась ефектна шатенка обдаровуючи його шлейфом важких парфумів. Вона виглядала бездоганно: шовкова сукня на тонких бретелях, зухвалий погляд і впевненість жінки, яка знає свою ціну.  

Арсен спіймав себе на думці, що вже десь зустрічав цю дівчину. Однак не міг пригадати ось так відразу де. 

​— Арсене, ти сьогодні якийсь особливо похмурий, — Лада поклала долоню йому на коліно, обережно дряпаючи тканину штанів ідеальним манікюром. — Невже перший день навчання так виснажив?

— Ще б чого! — розсміявся юнак, — Окрім навчання у мене є й інші справи.

Він відкинувся на спинку диванчика та поглянув вниз. Погляд сам метнувся до барної стійки, а тоді по залу. А тоді відчув як на його коліно уперлась рука. Не Лади. Це була та сама шатенка, яка досі сиділа мовчки. Але тепер, спіймавши погляд Арсена вона ніяково посміхнулась.

— Пробач, я хотіла дістати напій. Я — Каміла, до речі.

​Арсен повільно перехопив її руку за зап'ястя і прибрав зі свого коліна. 

— Каміло, я не люблю, коли порушують мій простір без запрошення. Зважай на це, коли наступного разу потягнешся за напоєм.

— Та годі тобі, Дашкевич, — розсміялася Лада, — Дівчина всього лиш зробила спробу познайомитися.

— Я врахую це, якщо захочу ближче… кхм… розважитись.

Арсен розреготався і дівчата підхопили цей сміх. Тільки от Лада знаючи натуру Дашкевича сміялася легко й вільно. Тим паче її влаштовували вільні стосунки з Арсеном. А от Каміла злегка прикусила губу, приховуючи роздратування за кокетливою посмішкою. Не так вона уявляла цю ситуацію. Але це було краще, ніж нічого. Так чи інакше вона досягне мети й не ділитиме Дашкевича ні з ким.