2

Коли Лія повернулася до столика, її серце вибивало такий ритм, що здавалося, його чути навіть крізь гуркіт музики. Губи все ще палали, а шкіра на талії, де її стискала рука незнайомця, ніби закарбувала тепло його пальців.

Її зустріли аж надто серйозно. Хтось присвиснув. Хтось іронічно посміхався.

— Ти хоч розумієш, що накоїла? — прошепотіла Софія, дивлячись на подругу великими, сповненими жаху очима. Вона не сміялася. Вона виглядала так, ніби Лія щойно підписала собі смертний вирок.

— А я казала! — Ніка, навпаки, задоволено плеснула в долоні. — Це було легендарно, Ліє! Ти бачила обличчя бармена? Та він ледь стакан не впустив!

Компанія дружно засміялася з жарту Ніки й хтось знову крутнув пляшку. Але Софія нахмурившись не піддавалась загальним веселощам. 

— Соф, ти чого? — Лія намагалася вгамувати несподіване тремтіння рук, поправляючи бретельку сукні. Не таку реакцію вона очікувала, — Я ж просто виконала завдання. Звичайний хлопець. Щоправда, виявився нахабою. Та навряд чи я ще колись його побачу.

Софія різко нахилилася до неї, перехоплюючи її долоню.

— Ти не розумієш. Це не просто «хлопець». Це Арсен Дашкевич.

Софія говорила так, наче вирок оголошувала. 

— І що з того? — вперто кинула Лія, хоча всередині все стислося. — Говориш так, наче він пуп землі, — вона всміхнулась своєму жарту, та Софія не розділяла її веселощів.

— Ти що, з іншої планети? Як можна прийти навчатись сюди і не чути про нього?

— Якось так. — знизала плечима Лія потроху шкодуючи про цю авантюру та розмову з Софією. Бо ж раптом святкування та веселощі перетворились в невдоволення та нотації.

— Дашкевич — король цього закладу і найбільш небезпечний хлопець, якого ти могла зустріти. Його родина володіє половиною цього міста. А сам Арсен... про нього кажуть, що він не знає слова «ні». Він не просто мажор, Ліє. Він той, кого краще обходити десятою дорогою. І не надумай собі Бог зна чого через цей поцілунок. Це в нього лише обличчя й тіло красиве. А душа — чорна. Він крутить багатьма і не одній дівчині розбив серце…

— Не перебільшуй, — відрізала Лія, хоча аромат сандалу, здавалося, переслідував її навіть тут. — Це просто клуб. Мало що могло статись. Завтра він навіть не згадає мого обличчя. Особливо якщо він справді має багато дівчат. І взагалі, можливо це не він. Тут не таке вже й хороше освітлення…

Новий вибух сміху їх компанії привернув увагу дівчат й вони повернулись на нього. Щоправда, Лія крадькома поглянула на місце, де сидів Арсен. Воно було порожнє. 

Ніч у гуртожитку була важкою. Лія крутилася на незручному матраці, вдивляючись у тіні на стелі. Щоразу, коли вона заплющувала очі, бачила, як він повільно знімає сонцезахисні окуляри. Його погляд — не злий, а хижий, зацікавлений — не давав спокою.

«Тепер не кажи, що я не давав тобі шансу втекти» — його голос лунав у голові, наче заїжджена платівка. Хотіла б вона зрозуміти про яку гру говорив хлопець! 

Вранці вона прокинулася від того, що Ніка активно чимось шурхотіла, а Софія зосереджено працювала за ноутбуком. 

— На нове місце лягаю, нареченого бачити бажаю. — з піднесенням промовила Ніка помітивши, що Лія прокинулася. — То що? Кого у сні бачила.

— Скільки тобі років? — запитала не бажаючи говорити на цю тему. Ніка, скопчивши гримасу, махнула рукою в сторону Лії й продовжила займатись своїми справами.

Софія ж сіла на ліжко Лії та простягла до неї відкритий ноутбук тихо скомандувала:

— Дивись.

На екрані була відкрита стаття з бізнес-порталу річної давнини. На головному фото — він. Красунчик з клубу. Той самий, якого вона поцілувала не питаючи дозволу й не говорячи ні слова. Той самий, який не дав їй поспати цієї ночі.

“Арсен Дашкевич” — невеликим шрифтом було написано під фотопортретом. У бездоганному чорному костюмі на фоні скляного хмарочоса. Без окулярів, і з тим самим холодним, владним виразом обличчя.

«Арсен Дашкевич: молодий спадкоємець імперії "D-Group"...», — свідчив початок статті й далі Лія не читала. Відвела погляд від екрану. Їй і цього було достатньо, щоб зрозуміти: Софія мала слушність.

Лія відчула, як до горла підступає клубок. Це був не просто красень. Це була людина з іншої планети. Планети, де правила створює він сам.

— Ну, поцілувала мільйонера, — підгледівши в ноутбук спробувала пожартувати Ніка, підфарбовуючи вії. — Радій! Тепер ти — головна тема для пліток.

— Я не хочу бути темою, — прошепотіла Лія, змиваючи залишки вчорашнього макіяжу. — Я приїхала сюди вчитися.

Дорогою до університету вона очікувала на осудливі погляди чи шепіт, але коридори зустріли її звичною метушнею. Студенти поспішали на пари, сміялися, обговорювали розклад. Лія почала заспокоюватися. Можливо, Софія справді перебільшила? Можливо, для Арсена це був лише секундний епізод, про який він забув, щойно вийшов із клубу?

Вона вже майже повірила в те, що про вчорашні події забули і Арсен, і випадкові свідки, коли після другої пари вийшла у внутрішній дворик.

Біля фонтану стояла група хлопців. Вони виділялися навіть здалеку — дорогий одяг, розслаблені пози, аура повної вседозволеності. Поміж них стояв він. Без піджака, лише в білій сорочці з підкоченими рукавами.