1

Столиця зустріла Лію запахом розпеченого асфальту та нескінченним потоком людей. Хтось поспішав на роботу, хтось вирішував справи, хтось прямував на навчання. Вона була в числі останніх. Рішення про продовження навчання далося важко. Адже в своєму містечку вона закінчила коледж й планувала йти працювати. Проте батьки наполягали на тому, що варто здобути більш вагомий ступінь освіти. Так, мовляв, відкривається більше дверей. Вирішальним фактором стало запрошення на навчання від одного з провідних університетів до якого прямувала прямо зараз.

На мить зупинившись перед масивними дверима гуртожитку, глибоко вдихнула. Вона хоч і не була наївною першокурсницею, та все ж хотіла запам’ятати цей момент. Адже в цей момент розпочиналось нове життя.

Знайшовши потрібну кімнату вона зупинилась та про всяк випадок постукала.

— Можна! — дзвінко пролунало по той бік й Лія штовхнувши двері увійшла всередину.

— Привіт! — промовила оглядаючи доволі простору та затишну кімнату.

— Привіт! Я Софія. — відразу ж представилась дівчина, яка саме розбирала свою валізу. 

— Лія, — коротко відповіла дівчина шукаючи вільне місце.

— Он, — махнула рукою нова знайома на ліжко під стіною, — Воно вільне. Інше належить Ніці. Вона до одногрупниць побігла. Скоро буде.

Скоро настало швидше, ніж Лія могла уявити. Щойно вона взялась розкладати свої речі як двері відкрились і в кімнату влетіла худорлява брюнетка.

— О, новенька! — розпливлась в посмішці Ніка, — Якраз вчасно! Так, дівчата, відставити валізи! — Ніка плеснула в долоні, окинувши Софію та Лію критичним поглядом. — Сьогодні відкриття сезону в «Empire». Ліє, ти йдеш з нами.

— Я не можу, мені ще речі розбирати... — спробувала заперечити Лія бажаючи відпочити з дороги. Проте Ніка була невблаганна.

— Речі зачекають, а розваги — ні, — прокарбувала не лишаючи шансу на заперечення. 

Клуб «Empire» зустрів їх вібрацією басів, від яких дрижало десь глибоко в легенях. Запах кальяну, дорогий парфум і піт змішувалися в один задушливий коктейль. Лія не знаючи нікого іншого, трималася поруч із дівчатами. На ній була темно-синя сукня в білизняному стилі — проста, але така, що підкреслювала кожну лінію її тіла.

— Он там, — крізь товщу гучної музики вигукнула Ніка й повела дівчат до компанії, що сиділа в протилежній стороні залу.

Арсен Дашкевич відкинувся на спинку оксамитового диванчика у VIP-зоні. Ліниво прокручуючи у пальцях магнітний ключ від автівки, спостерігав за натовпом крізь сонцезахисні окуляри. 

— Ну що, Арсе, — Тимур Бистрицький, його незмінний супутник у всіх авантюрах, штовхнув друга ліктем. — Цього року будеш продовжувати натреновану традицію чи вигадаєш нову?

Арсен ледь помітно всміхнувся кутиком губ. Його «ігри» були відомі на весь університет, хоча їхня суть завжди залишалася в тіні. Дівчата боялись стати їх “частиною” та з задоволенням спостерігали над процесом.

Тимур обвів поглядом танцмайданчик, що чудово проглядався з їх верхнього ярусу.

— Диви, який сьогодні аншлаг. Певен, ти знайдеш потрібну дівчину.

— Ти ж знаєш, Тимуре, я не зраджую собі. Тільки от мені потрібна особлива жертва. — голос Арсена був низьким і спокійним. — Не чергова лялька, яка впаде в ліжко після першого коктейлю. Мені потрібно щось... справжнє. Те, що цікаво буде ламати. Навряд чи тут знайдеться така. Сходжу за випивкою, — додав потрясши порожній стакан та попрямував до барної стійки.

Компанія Ніки з радістю прийняла Лію. Завжди компанійська дівчина зовсім скоро стала “своєю”. 

— То що, Ліє, правда чи дія? — запитав один із хлопців, коли горлянка пляшки зупинилась навпроти дівчини.

— Дія. — сміючись відповіла дівчина злегка захмелівши від коктейлю.

— Тоді… поцілуй будь якого красунчика в клубі.

— Будь якого?! — перепитала дівчина ковтаючи слину. Не в її правилах було цілуватися з незнайомцями. Але ж відступати було пізно.

— Угу. — підтвердив хлопець, який вів гру, — Але так, щоб ми бачили. Інакше не зарахується.

Лія оглянулась крізь неон, шо раз по раз прорізав напівтемряву. Музика враз стала гучнішою, а серце сполохано забилось. Її погляд зачепився за високого брюнета із акуратно укладеним волоссям біля барної стійки. Від нього наче йшла особлива енергетика, згущуючи повітря та манячи до себе.

«Цей», — промайнула думка.

Вона впевнено (боячись зупинитися хоч на мить) підійшла до нього. Зауваживши, що хтось стоїть надто близько до нього, хлопець відставив келих і повільно підняв голову. Крізь сонцезахисні окуляри, які він не знімав навіть уночі, Лія відчула важкий, вивчаючий погляд проте не дала собі часу на роздуми. Вона нахилилася, відчуваючи жар його шкіри, і накрила його губи своїми. Поцілунок був зухвалим, наївним і відчайдушно солодким від її блиску для губ із ароматом кориці.

На секунду час зупинився. А потім сильна рука хлопця власницьким жестом перехопила її за талію, притискаючи ближче. Він не відштовхнув — навпаки, поглибив поцілунок так впевнено, ніби чекав на неї все життя. У Лії потемніло в очах, а ноги стали ватними.

Коли вона нарешті відсторонилася, важко дихаючи, хлопець повільно зняв окуляри. Його каро-зелені очі зблиснули небезпечним азартом. Десь позаду лунав гучний оклик, який дівчина не чула. А бармен дивився на Лію так, ніби вона щойно стрибнула в клітку до голодного лева.