Дивовижно прекрасні і вкрай болючі рядки Пасенюка

Ще про «Солдатські щоденники»

Ці щоденникові записи постали з глибокої внутрішньої потреби автора відгородитися від задушливої дійсності окупованої Макіївки 2019 року. Коли навколо панують «піратські прапори» та чути гуркіт вантажівок із чужою силою, єдиним порятунком стає втеча у власне минуле.

Тож автор свідомо «уповзав» у спогади про армійську молодість сімдесятих років, аби не збожеволіти від політичної безпросвітності сьогодення. Він поспішав упорядкувати цей архів, ніби відчуваючи, що кожна сторінка мусить опинитися в надійних руках до того, як темрява остаточно згуститься.

Сьогодні ці тексти — не просто мемуари про військову службу колишньої доби. Це свідчення того, як людина зберігає власну гідність крізь слово, коли простір навколо стає ворожим. Я публікував ці частини солдатських спогадів точно так, як автор передав їх до редакційного портфеля «Склянки Часу»[1], виконуючи його волю та зберігаючи пам’ять про незламний дух…

[1] Тексти публікувалися під псевдонімом Роман Шилуцький із продовженням у №№ 89,90,91,92 (2019); №№ 93,94,95,96 (2020); №97 (2021); №№ 102,103,104 (2022).

Апальков Олександр

Подобається

#194 в Фантастика
#22 в Антиутопія
#27 в Не художня література

У тексті є: джерело духовної сили, любов до рідного краю, інтелектуальний підтекст

Відредаговано: 24.03.2026

Додати до бібліотеки

Поскаржитись