Із листування за 2019 рік

Слава хотів видати власну нову книжку віршів. Про що він і писав мені 26 травня 2019: «Добрий день, Олександре! Не знаю, наскільки то стовідсотково, однак намітився скромний спонсор для нової моєї книжки. Хочу видатися в тебе, якщо ти не проти. Питання: скільки зараз коштувало б видати таку, як «Очікування дощу» і тим самим накладом? Питаю, аби зорієнтуватися самому та зорієнтувати спонсора (якщо не передумає). Щодо книжки: оскільки будеш моніторити друкарів, то — за першу основу візьмемо «Очікування дощу», за другу — майже все те саме, та — чорно-білий варіант обкладинки, папір трохи тонший (він тоді і дешевший?), сторінок до 300, а наклад 150?»

Та спонсор не відгукнувся… Поезія — не прибутковий книжковий товар…

Однак зневіри не було. Вже 14 червня того ж року він писав мені: «Сашо! Ми з тобою не тільки в №90[1], а й у... 90 років жахнемо…»

А шостого серпня на моє запитання про його буття, писав із сумом: «А що про мене? Все те саме. На вулицю намагаюся виходити якомога рідше: постійно натикаєшся на пики місцевих зрадників та на морди приїжджих із «великої матінки» — в однаковій брудно-болотній формі. Пики нахабні, а морди пихаті — ось і вся різниця. Аби не жити в сьогоденні, уповзаю в далеке минуле: зробив чотири частини «солдатського щоденника» (1970-1971), залишилося вичитати. Краще втомлюватися від цього, ніж від «політичної безпросвітності». Ірині — найсердечніші слова, ні, почуття…»

Дванадцятого серпня я писав йому так: «Радий, що ти пишеш. Сподіваюся, щось даси і в СЧ. Наст. року — якщо будемо живі — 25 років журналу... Чекаю тебе в гості. Буде банкет, шикарна попойка, принаймні...»

14 серпня він сповіщав: «Незмінно моє серце у вашому Домі — а значить, з Іриною, Климом (його гітарою!) і — куди вже дінешся — з тобою. Наприкінці серпня — на початку вересня буду в Малині (можливо... напевно... хотілося б): онука до школи відправляти! і шестиріччя його обіцяв із ним відзначити... Весь жовтень пробуду в окупації…»

24 серпня я йому сповіщав: «Славо, я подаю твої твори із таким поясненням: Від редакції: розділи книжки «Одна груднева історійка»; «Відщепенець». Перша частина «Солдатського щоденника»; «Птах вільний...» були опубліковані в попередніх випусках журналу «Склянка Часу*Zeitglas».

31 серпня він мені: «Сашо! Щось мене «темні думки гнітять», у зв'язку з чим виникає питання: у мене готові всі інші частини «Ми теж були», враховуючи солдатські. Може, вислати їх усі тобі — у твій редакторський портфель (на флешку?), а там як вийде, як ти розпорядишся у 2020 і далі... Чи не занадто я настирливий?..»

На що я відповідав: «Звісно, надсилай. Я тримаю архів. Мірою публікацій — подам усе..»

Надіслані «Солдатські щоденники» у п'яти частинах і були опубліковані того ж року. А Слава тим часом писав сумно: «у Макіївці — під тінню піратських прапорів. Спостерігаємо, як курсують туди-сюди по трасі «урали» з живою сучою силою. Нічого нового. І так ще багато років — із нами та після нас…»

[1] Йдеться про подання творів до №90 журналу «Склянка Часу*Zeitglas».