На зламі долі та епох

Творчий шлях В’ячеслава Пасенюка припав на складні злами епох. Це наклало відбиток на глибину та змістовність його поетичного і прозаїчного слова. Народившись у 1949 році, як поет він увібрав у себе традиції класичного віршування та збагатив їх сучасним інтелектуальним підтекстом. Ця ж тенденція завела стосунки автора  між літературою та політикою в сферу натягнутих відносин, небезпечну… Перші публікації відбулись 1965 року. Їх помітили. І студентом Вільнюського університету він поринув у творчу нетерпимість. За неї і покинув той ВУЗ… «Це я сам — через дурість, через легковажність! — перевівся до КДУ (сподіваючись, що там вдасться видати першу книжку)»[1]. Так вищу освіту довелось здобувати  на філфаці  Калінінградського універу… Але тут, у вільному літературному об’єднанні самвидава «Одисей» чекала його таж сама доля… Доля вигнанця… Тож довелося перервати навчання на два роки строкової служби…

Після арміі пішов учителювати у селі Прохладне (Херденау Кьонігсбергскої області). І заочно скінчив всі п'ять курсів у Пскові… (…бо з моєю чорною плямою не взяли навіть на заочне ані в Вільнюсі, ані в Кал-аді…)[2]

 Отже — вчитель мови і літератури. Спершу в сільській школі, на узбережжі Балтійського моря. А затим і до кінці кар’єри педагога — у містечку Нью-Йорк на Кривом Торце — посеред Дикого поля…

За роки 1965 -2008 оригінальні та перекладні твори Пасенюка з’являлися в   колективних збірках, журналах: «Литва литературная», «Донбасс», «Вильнюс», «Склянка Часу*Zeitglas», на і-порталах...

Побачили світ і авторські книги:  «Голос и больше ничего» (2000), «Образ жизни» (2021), «Объём и плоскость» (2003), «Паломник речи» (2003), «Ожидание дождя» (2004) «Травка-буквица» (2015).

Всі ці книги стильні… І стиль їх характерний глибокою увагою до нюансів, історичних пластів зламу епох… Та понад усе —  звучанням слова.

[1] Лист Пасенюка від 12.03.2026.

[2] Лист В.Пасенюка від 11.03.2026.