Про аскетичні досліди

Щоби мати належне розуміння основ християнського духовного життя, є нагода звернутися до твору святителя Ігнатія Брянчанінова «Аскетичні досліди», в якому він, зокрема, зазначає наступне:

«Жебракам властиво просити, а злиденній гріхопадінням людині властиво молитися.
Молитва — звернення падшої людини, такої, що кається до Бога. Молитва — плач падшої людини, що кається, перед Богом. Молитва — вилив сердечних бажань, прохань, зітхань падшої, убитої гріхом людини перед Богом.
Перше виявлення, перший рух покаяння — плач серця. Це молитовний голос серця, що передує молитві розуму. І незабаром розум, захоплений молитвою серця, починає народжувати молитовні думки.
Бог є єдиним джерелом всіх істинних благ. Молитва є матір і голова всіх чеснот, як засіб і стан спілкування людини з Богом. Вона запозичує чесноти з джерела благ — Бога, — засвоює їх тій людині, яка молитвою намагається перебувати у спілкуванні з Богом.
Шлях до Бога — молитва. Вимірювання здійсненого шляху — різноманітні молитовні стани, в які поступово входить молитва правильно і постійно.
Навчися молитися Богові правильно. Навчившись молитися правильно, молись постійно, і зручно успадковуєш спасіння. Спасіння постає від Бога свого часу, з незаперечним серцевим повідомленням про себе тому, хто молиться правильно і постійно.
Для правильності молитви треба, щоб вона приносилася із серця, сповненого нищети духу; із серця сокрушенного і смиренного. Всі інші стани серця, до оновлення його Духом Святим, визнавай — які й точно вони — невластивими грішникові, що кається, благаючи Бога про прощення гріхів своїх і про звільнення — як із в'язниці та кайданів — з поневолення пристрастям. Мойсеєвим Законом було наказано ізраїльтянам лише на одному, призначеному від Бога місці, приносити всі їхні жертви. І законом духовним призначено для християн одне духовне місце для принесення всіх їхніх жертв, а особливо жертви з жертв — молитви. Це місце — смирення.
Не потрібні Богові наші молитви! Він знає, перше за прохання наше, чого ми потребуємо; Він, Премилосердний, і на тих, хто не просить у Нього, виливає рясні щедроти. Нам потрібна молитва: вона засвоює людину Богу. Без неї людина чужа Богові, а чим більше вправляється в молитві, тим більше наближається до Бога.
Молитва — причастя життя. Залишення її приносить душі невидиму смерть.
Що повітря для життя тіла, то Дух Святий для життя душі. Душа через молитву дихає цим святим, таємничим повітрям.
Коли повстанеш від сну, перша думка твоя нехай буде про Бога; самий початок думок твоїх, ще не запечатлінний ніяким суєтним враженням, принеси Богові. Коли відходиш до сну, коли готуєшся зануритися в цей образ смерті, — останні твої думки нехай будуть про вічність і про Бога, що в ній царює.
Ангел відкрив деякому святому ченцю наступний порядок думок у молитві, приємний Богові: “Початок молитви має складатися зі славослів'я Бога, з подяки Богові за незліченні благодіяння Його; потім ми повинні принести Богові щире сповідання гріхів наших, у сокрушенні духу, на закінчення можемо запропонувати, втім з великою смиренністю, прохання Господу про наші потреби душевні та тілесні, надаючи благоговійно виконання і невиконання цих прохань Його волі”.
Початкова причина молитви — віра: «віровах, тим самим возглаголах» (Пс. 115: 1) молитвою моєю до милосердного Бога, який благоволив заповідати мені молитву і дав обітницю слухати її.
«Вся, єлика молящеся, просите, віруйте, що приімете: і буде вам» (Мк. 11: 24), — сповістив Господь. І тому, відкинувши всякий сумнів і двоєдушність, невідступно перебувай молитвою до Господа, який наказав «завжди молитися і не стужатисі» (Лк. 18: 1) тобто не засмучуватися від тісноти молитовної, яка, особливо спочатку, обтяжлива, нестерпна для розуму, що звик блукати всюди.
Блаженна душа, яка молитвою невпинно стукає в двері милосердя Божого, і скаргами на «суперника» свого (Лк. 18: 3) — на гріх, що насилує її, — невпинно втомлює Невтомного: вона зрадіє свого часу про чистоту свою і про безпристрастність свою.
Іноді негайно буває почуте наше прохання; іноді ж, за словами Спасителя, «Бог довготерпить про нас» (Лк. 18: 7), тобто нескоро виконує те, що ми просимо: Він бачить, що треба зупинити на час це виконання для нашого смирення, що треба нам втомитися, побачити нашу неміч, яка завжди виявляється дуже різко, коли ми віддані самим собі.
Молитва, як розмова з Богом, сама собою — високе благо, часто набагато більше за те, якого просить людина, — і милосердний Бог, не виконуючи прохання, залишає прохача при його молитві, щоб він не втратив її, не залишив це найвище благо, коли отримає просиме благо, набагато менше.
Прохань, виконання яких пов'язане зі шкідливими наслідками, Бог не задовольняє; не задовольняє Він і тих прохань, які противні Його святій волі, противні Його премудрим, незбагненним долям.
В протилежність Божому визначенню просив великий Мойсей Боговидець, щоб даровано йому було ввійти в землю обітовану, і не був почутий (Втор. 3: 26); молився святий Давид, посилюючи молитву постом, попелом і сльозами, про збереження життя захворілому синові його; але не був почутий (2 Цар.12: 16 —17). І ти, коли прохання твоє не буде виконане Богом, підкорись благоговійно волі всесвятого Бога, Який, з невідомих причин, залишив твоє прохання невиконаним.
Синам світу, що просять у Бога земних благ для задоволення плотської пожадливості, сповіщає святий Апостол Яків: «Просите, і не приімете, зане зле просите, да во сластєх ваших іждєвете» (Як. 4: 3).
Коли хочемо постати перед царем земним, то готуємося до цього з особливою ретельністю: вивчаємо, який має бути при розмові з ним настрій наших серцевих почуттів, щоб по пориву якогось почуття не захопитися словом чи рухом, цареві неприємним; заздалегідь вигадуємо, що говорити йому, щоб говорити одне угодне, і тим самим привернути його до себе; дбаємо про те, щоб сам зовнішній вигляд наш привернув його увагу до нас. Тим більше ми повинні зробити пристойне приготування, коли бажаємо постати перед Царем царів, і вступити молитвою в бесіду з Ним.
«Людина дивиться на лице, Бог же дивиться на серце» (1 Цар. 16: 7); Однак у людині розташування серця найбільше узгоджується зі становищем обличчя її, її зовнішності. І тому надавай при молитві саме благоговійне становище тілу. Стій, як засуджений, з пониклою главою, не сміючи подивитись на небо, з опущеними вниз руками або склавши їх ззаду, які ніби зв'язані мотузками, як зазвичай бувають пов'язані схоплені на місці злочину злочинці. Звук голосу твого нехай буде жалібним звуком плачу, стогоном ураженого смертоносним знаряддям або того, кого мучить люта хвороба.
«Бог дивиться на серце». Він бачить найпотаємніші, найтонші думки і відчуття наші; бачить все минуле та все майбутнє наше. Бог — всюдисущий. І тому стій на твоїй молитві, як би ти стояв перед Самим Богом. Ніби ти стоїш перед Ним! Ти стоїш перед Суддею твоїм і повновладним Владикою, від якого залежить твоя доля у часі та у вічності. Вживи твоє предстояння перед Ним на упорядкування твого благополуччя; не допусти, щоб це предстояння, за своєю негідністю, послужило тобі причиною покарань тимчасових і вічних. Наміряючись принести Богу молитву, відкинь усі помисли та піклування земні. Не займайся думками, які тоді прийдуть тобі як би вони не здавалися важливими, блискучими, потрібними. Віддай Боже Богу, а потрібне для тимчасового життя встигнеш віддати свого часу. Не можна одночасно працювати Богу молитвою, і займати розум думками і піклуваннями сторонніми.
Перед молитвою покади в серці твоїм фіміамом страху Божого і святого благоговіння: подумай, що ти прогнівав Бога незліченними гріхами, які Йому явніші, аніж самій совісті твоїй: постарайся умилостивити Суддю смиренністю. Остерігайся! Не збуди Його обурення нехтуванням і зухвалістю: Він благоволить, щоб навіть найближчі до Нього, найчистіші ангельські Сили предстояли Йому з усіляким благоговінням і найсвятішим страхом (Пс. 88: 8).
Риза душі твоєї повинна сяяти білизною простоти. Нічого тут не повинно бути складного! Не повинні домішуватися лукаві помисли і відчуття марнославства, лицемірства, вдаваності, людиноугоддя, зарозумілості, хтивості — ці темні та смердючі плями, якими буває поцяткований душевний одяг фарисеїв, що моляться.
Замість перлів та алмазів замість золота та срібла прикрась себе цнотливістю, смиренномудрістю, сльозами кротості та духовного розуму, а перш аніж отримаєш ці сльози, сльозами покаяння; прикрась себе дитячою, ангельською незлобністю: ось дороге начиння! Коли Цар царів на душі побачить це начиння: схиляються до душі — Його милостиві взори.
Прощення всіх, всіх без винятку образ і найтяжчих — неодмінна умова успіху в молитві. «Єгда стоїте молящеся, — велить Спаситель, — отпущайте аще що імате на кого: да і Отець ваш, іже є на небесєх, відпустить вам согрешенія ваша. Аще лі же ви не отпущаєте, ні Отець ваш, іже єсть на небесєх, отпустить вам согрешенія ваша» (Мк. 11: 25 — 26). “Молитви пам'ятозлобних — посіви на камені”, — сказав преподобний Ісаак Сірський.
Помірне, розсудливе, постійне утримання від їжі та пиття робить тіло легким, очищає розум, дає йому бадьорість, а тому служить також приготуванням до молитви. Нестриманість утроби робить тіло важким, дебелим, озлобляє серце, потемняє розум безліччю випарів і газів, висхідних зі шлунка в мозок. Ледве встане пересичений або той, хто наситився на молитву, — сонливість і лінощі нападають на нього, безліч грубих мрій малюються в його уяві, серце його не здатне прийти в розчулення.
Скільки шкідлива нестримність, стільки шкідливий, чи ще більше, непомірний піст. Слабкість тіла, що походить від малоїдства, не дозволяє молитися в належній кількості і з належною силою.
Кількість молитви визначається для кожного способом життя його та кількістю сил душевних та тілесних. Дві лепти вдовиці, принесені нею до церкви і становлячі весь маєток її, виявилися на терезах правосудного Бога більшими, аніж значні приношення багатих від їхніх надлишків. Так суди й про молитву: признач собі кількість її відповідно до сил твоїх, пам'ятай премудру настанову великого наставника подвижників: «Якщо ти примусиш тіло слабе на діла, що перевищують сили його, то цим вкладаєш у душу твою затьмарення, і приносиш їй збентеження, а не користь».
Від здорової та сильної будови потребується відповідна молитва. “Будь-яка молитва, — сказав той самий великий Отець, — при якій не утрудиться тіло, а серце не прийде в сокрушення, визнається не дозрілим плодом: тому що така молитва без душі”.
Будучи зайнятий громадськими обов'язками, а якщо ти інок, то послухом, і не маючи можливості приділяти молитві стільки часу, скільки б ти хотів, не бентежся цим: законно і по совісті проходжене служіння готує людину до старанної молитви, і замінює якістю кількість. Ніщо так не сприяє успіху в молитві, як совість, задоволена Богоугодною діяльністю. Виконання євангельських заповідей налаштовує ум і серце до «чистої», сповненої розчулення молитви, а істинна молитва спрямовує мислити, відчувати, діяти за заповідями Євангелія.
Милосердя до ближніх і смиренність перед ними, що виражаються зовнішніми справами і живляться в душі, разом із чистотою серця… становлять основу і силу молитви. Вони ніби «крила» (Пс. 54: 7) її, якими вона злітає до неба. Без них молитва не може піднятися від землі, тобто виникнути з тілесного мудрування: вона утримується ним, як сіткою чи силоміць; вона збурюється, опоганюється, знищується ним.
Душа молитви — увага. Як тіло без душі мертве, так і молитва поза увагою — мертва. Без уваги молитва, що вимовляється, обертається в пустослів'я, і той, хто молиться так, прираховується до застосовуючих «ім'я Боже всує».
Вимовляй слова молитви неспішно; не дозволяй розуму поневірятися всюди, але зачиняй його в словах молитви. Тісний і скорботний цей шлях для розуму, що звик мандрувати вільно по всесвіту; але шлях цей приводить до уваги. Хто скуштує велике благо уваги, той полюбить утискати розум на шляху, що веде до блаженної уваги.
Увага є первинний дар Божественної благодаті, який посилається трудящому і терпляче страждаючому в молитовному подвигу.
Благодатній увазі має передувати власне зусилля до уваги: останнє має бути свідченням щирого бажання отримати перше. Власна увага збурюється помислами та мріями, коливається від них; благодатна — сповнена твердості.
Забороняй собі розсіяність думок при молитві, зненавидь мрійливість, відкинь турботи силою віри, ударяй у серце страхом Божим, і зручно привчишся до уваги. Розум, що молиться, повинен перебувати в стані цілком істинному. Мріяння, хоч би як було принадним і пристойним, будучи власним, довільним твором розуму, виводить розум зі стану Божественної істини, вводить у стан самообману та обману, а тому воно і відкидається в молитві.
Розум під час молитви повинен мати і з усією ретельністю зберігати безвидність, відкидаючи всі образи, що малюються в здатності уяви: тому що розум у молитві належить невидимому Богу, Якого неможливо уявити ніяким речовим чином. Образи, якщо їх допустить розум у молитві, стануть непроникною завісою, муром між розумом і Богом. “Ті, що в молитвах своїх не бачать нічого, бачать Бога”, — сказав преподобний Мелетій Ісповідник.
Якщо би під час молитви твоєї представився тобі чуттєво чи зобразився сам собою в тобі розумово вигляд Христа, чи Ангела чи якогось Святого, — словом сказати, який би там не було образ, — ніяк не приймай цього явища за істинне, не зверни на нього ніякої уваги, не вступи з ним у бесіду. Інакше неодмінно зазнаєш обману і сильного ушкодження душевного, що й сталося з багатьма. Людина, до оновлення її Святим Духом, нездатна спілкуватися зі святими духами.
Вона, оскільки перебуває ще в області духів падших, у полоні і в рабстві у них, здатна бачити тільки їх, і вони нерідко, помітивши в ній високу думку про себе і самообман, являються їй у вигляді Ангелів світлих, у вигляді Самого Христа, для погублення душі її.
Святі ікони прийняті святою Церквою для збудження благочестивих спогадів і відчуттів, та аж ніяк не для збудження мрійливості. Стоячи перед іконою Спасителя, стій як би перед Самим Господом Іісусом Христом, який всюдисущий за Божеством, і іконою Своєю присутнім у тому місці, де вона знаходиться. Стоячи перед іконою Божої Матері, стій як би перед Пресвятою Дівою; але твій розум бережи безвидним: дуже велика різниця бути в присутності Господа і предстояти Господу, або уявляти Господа. Відчуття присутності Господньої наводить на душу спасительний страх, вводить в неї спасенне почуття благоговіння, а уява Господа і святих Його повідомляє розуму як би речовинність, приводить його до хибної, гордої думки про себе, — душу приводить у хибний стан, стан самооблещення.
Високий стан — відчуття Божої присутності! Ним утримується розум від розмови з чужими (зайвими) помислами… через нього рясно відчувається нікчемність людини; наслідком його є особлива пильність над собою, що зберігає людину від гріхів, навіть найменших. Відчуття присутності Божої доставляється уважною молитвою. Багато сприяє придбанню його і благоговійне предстояння перед святими іконами.
Слова молитви, одухотворені увагою, проникають глибоко в душу, убодають, пронизують, так би мовити, серце, і виявляють у ньому умиління. Слова молитви, що здійснюється з неуважністю, стосуються хіба що поверхні душі, не справляючи на неї враження.
Увага та умиління визнаються даром Святого Духа. Тільки Дух може зупинити хвилі розуму, що розбігаються всюди, сказав святий Іоан Ліствичник. Інший блаженний Отець сказав: «Коли з нами умиління, тоді з нами Бог».