Про Буттєвість "Я"

Для того, аби спробувати збагнути ті чи інші означення, які мають відношення до розуміння людської сутності та природи її поставання, а також розмаїтих взаємодій внутрішнього єства із явленнями зовнішнього світу, існує потреба засвідчити певні зауваження.
Найперше, варто зазначити, що спроба тієї чи іншої систематизації понятійних означень завжди має мотиваційну доцільність власну, яка або відкриває певні перспективи сприйняття, або ж їх ігнорує.  До того ж, лінійно-редукована способом фіксації часо-просторової дійсності, спрощена методика подання будь-якої інформації спричиняє до явища зміщення її первинного акценту, який завжди буде актуальний саме «тут і тепер», а в означеннях минуло-умовно-майбутнього тривання матиме контекст вторинності. Саме тому, ведучи мову про опис тих чи інших понять, які мали би сприяти відкриттю парадигм тих чи інших досліджень, існує певна грунтовна неспроможність застосовувати принцип термінологічної фіксації щодо його відношення до безпосереднього тривання обставинної дійсності. 
Зрештою, існують як актуалізовані, так і проігноровані з певних причин контексти будь-якого існування. Те, що людина, зокрема, засвідчує у власній буттєвості всілякі значення сприйняття, самосвідчить, найперше, про тимчасово-актуальний акт значимості власної реалізації «Я»-буттєвості в способі сприйняття певної варіації всього розмаїття уможливлених поставань самототожного споглядання дійсності, за принципом люстра. 
Вдивляючись в прозорість озера, людина підтримує акт буттєво-тотожної зосередженості власної уваги, яка засвідчує контексти розмаїтих означень тієї фрагментарної реальності, яка доступна самосвідченню про позиціонування «Я»-лінійної часово-просторової актуальності свідомісного осмислення-сприйняття саме наявного, а також усіх уможливлених його варіацій з позицій аутизованості царини само-свідчення версійності сенсоконтекстів. Наприклад, озеро здатне нагадати віддзеркалення зображення люстра в конкретний момент анамнестичного акту (спогаду). Озеро може надихати до гармонійного осягнення явленої реальності та до появи відповідних сенсів щодо сприйняття тих чи інших актів життєвої царини. Озеро, нарешті, здатне бути суто-мета-конструкцією поняття «відображення»-рефлексії-само-дослідження-само-спостереження на підставах критеріального моделювання образних та інших значень речей, явищ, процесів тощо.
Відтак, буттєвість «Я» здатна до розмаїття власних проявів у їхніх контекстах, які можуть бути більш або менш ангажованими лінійною редукцією часово-просторової актуальності моменту самосвідчення про ті чи інші значення, які свідомість осягає «саме тут і тепер». 

Доводиться зауважити некоректність концепції субособистостей в означеному полі специфіки наявного дослідження. Зрештою, ізоляційний механізм критеріальної фіксації в такому випадку неначе «заганяє» самосвідоме у певний коридор уявлень про власне значення. Відтак, постає лишень удавана фіксація «багатьох «Я», обумовлена навіюванням термінологічної специфікації та її впливом на самосвідомість. 
Насправді завжди постає суто «Буттєвість «Я», звернена до власного віддзеркалення тривань поліверсійних контекстів поліваріативних способів та засобів становлення специфіки-граней сприйняття та осмислення його, в тім числі комунікаційно редукованим способом лінгвоконстатацій, а також розмаїттям творчої реалізації оречненого, матеріалізованого явлення відношення збагненного та здогадного тла інтуїтивно-звершеної специфіки саме такого, а також будь-якого іншого уможливленого з відповідних причин інформування про буттєвість «Я» в розмаїтті сприйняття явлень інших буттєвостей особистісних (т. б. «особлива Буттєвість») «Я». Відтак, можливі всілякі способи та засоби самосвідчення про взаємодії свідомості з явищами контекстів сприйняття та засвідчення нею власного («особлива Буттєвість»-особистість), унікального в обставинному та рефлексивному поставанні, актуалізованого так чи інакше моменту перманентного, постійно-триваючого становлення дійсності.