Про мандрівку

(умосяжне споглядання)

Плине кораблик життєвого сприйняття. Бувають великі негоди у тому морі. Де знайти прихисток та затишок? Як упокоїти власну свідомість від поневірянь, спричинених бурхливими стихіями темного потойбіччя, що являє себе на тлі осягнення буттєвості?
Знову беруть вервицю руки самітника, який мандрує до незбагненної яви натяків Царства Небесного душі своєї. Думки, спогади, враження починають шаленіти і миготіти несамовито під час непомітного шептання, прохального моління «Господи, Іісусе Христе, Сине Божий, помилуй…», а хвилі океанічної стихії у цей час розбиваються об скелі узбережжя келійного покою. 
Знову потрібно з терпінням чекати Милості та Благовоління Господніх, аж доки зникнуть хмари, вляжуться вітри і стане помітним самосвідомості на обрії у прозорому покої вод плин кораблика. Саме його чекає мандрівник-самітник, який вдивляється у глибини безодень душі своєї, помічаючи там хижих, а також прекрасних, благородних створінь, приховані скарби… 

А ще він має знову зійти на палубу, щоби сягнути іншого узбережжя земель зріння сенсів та вражень власного існування. Відтак, вкотре постає небезпека негоди у безмежжі водяної стихії. Та водночас, існує віра Мапі-Біблії, Євангелію, творінням святих отців, які теж подорожували земним буттям, у свій час досягнувши тихої гавані, остаточного місця призначення, де немає ні сліз, ні печалі, ні зітхання, але вічні упокоєння, радість, мир, затишок, втіха, благість, тепло для душі та світло Господньої Присутності…
Дай, Боже, і нам подолати випробування у своїй земній мандрівці. А ще слід побажати гарного плавання житейською стихією, щоби не приходила негода та світило життєдайно сонечко буттєвої розради і підтримки, осяяння добром духовної кріпості темнот слабкості на многая та благая літа…