Кожна людина сама у собі є унікальним, утаємниченим Всесвітом Божої Творчої Премудрості. Іван Олександрович Ільїн у своєму труді «Аксіоми релігійного досвіду» дотично зазначає про таку істину, зокрема, наступне:
«Будь-яке релігійне вірування і всіляке релігійне діяння, навіть найдивніше, темне, забобонне і на вигляд безглузде, має в своїй основі особливий релігійний досвід. Цей «досвід» відрізняється і від повсякденного тверезого спостереження, і від наукового досвіду у всій його складності та витонченості. Саме така особливість релігійного досвіду дає людям привід зовсім забувати про нього, нехтувати ним і не дбати про його поглиблення та очищення. Від цього людська релігійність вироджується, стає безпредметною, мутиться, бідніє, слабшає, або веде до всіляких спокус і збочень. Але це означає тільки, що людина повинна пам'ятати ці небезпеки та захищати від них свою релігійність.
Тому кожен із нас покликаний творити культуру свого релігійного досвіду і насамперед усвідомити, що цей досвід є людським, суб'єктивним і особистим. При цьому його не слід уявляти ні як чисто-пізнавальне, дослідницьке «випробування», ні як низку довільно-обдуманих «експериментів». У ньому можуть брати участь усі людські сили та здібності; він не одноманітний в людей, навпаки — різноманітний і багатомірний, і у окремих людей, і у різних релігіях й у межах кожної з них — в кожної окремої людини. Люди сягають Бога різними шляхами, і Бог відкриває Себе кожній людині інакше. Кожен сприймає Бога так, як це йому дається і вдається, у межах своєї суб'єктивної та особистої людяності. З цим необхідно примиритися і зважати, як на аксіому релігійного життя. Це має пам'ятати кожна людина про себе і в собі, а також і про інших, і всі пастирі, духовники та проповідники стосовно своєї пастви.
До цього призводить і наступний ряд міркувань.
Релігія є всежиттєвий (у сенсі сфери охоплення) та живий (за характером дії) зв'язок людини з Богом; чи інакше: людського суб'єкта із божественним Предметом. Цей Предмет не є обов'язково предметом «пізнання» чи «знання»; Він може бути предметом почуття (любові), споглядання, волі та навіть діяльного здійснення (Царство Боже). Але Він залишається за всіх умов і в усіх релігіях — шуканим, здобутим, бажаним, споглядається, відчувається, вірою стверджується, в невірі відкидається, вселяє любов, чи страх, чи благоговіння — об'єктивно-сущим «інобуттям» або предметом навіть тоді, коли відкривається, що цей Предмет є Суб'єкт, «живий Дух», як у Гегеля, чи особистий Бог, як у християнському розумінні. Релігія є зв'язок; зв'язок передбачає дві реальності і ставлення з-поміж них: чи то «дотик», сприйняття, «входження», «присутність», випробування чи щось інше, можливо, ще інтимніше, глибоке чи майже невимовне. І ось цей зв'язок передбачає в межах людського суб'єкта — живий суб'єктивний досвід...
Релігійний досвід у всіх людей самобутній і своєрідний — через те, що він складається і накопичується в самобутній, своєрідній душевній тканині і тому поділяє її властивості. Цей досвід виношується кожним із нас протягом усього нашого життя, саме цим життям; — кожним із нас, самим собою, своїми самобутніми силами, про себе та для себе. Цей досвід є створенням і результатом усієї тієї складної і тонкої організації, яку треба позначити як «мою самобутню духовну сутність». Всі духовні враження, що скупчилися за моє життя; усі витримані мною життєві випробування, потрясіння, удари, усі винесені мною страждання та підняті труди; всі радості, осяяння, натхнення, занепади, гріхи та невдачі; всі відкриття, пізнання і страхи — все це є моє особисте, особливе, самобутнє і своєрідне, що ніколи досі не було і не має з'явитися в майбутньому, єдине в своєму роді і неповторне; неповторне у своїх недоліках і слабкостях, у своїх достоїнствах і якостях, — по всьому і через всі історичні умови, — за часом, за місцем, за походженням від батька і матері, по крові, за національністю та расою, за спадковістю, за дурістю і за розумом, за обмеженістю та за обдаруванням, по всій «життєвій кривій».
Релігійність складається у кожної людини по-своєму, — в особливому сплетенні та співробітництві почуття, уяви, думки, волі, чуттєвих відчуттів, і, можливо, смирення та гордості, подяки та черствості, радості та горя, страху та передчуття тощо... Історія особистої релігійності починається у кожного з нас із раннього дитинства і має протягом життя свою особливу будову та свій рівень. Кожне пізнавальне зусилля, кожне добре почуття й діло, кожен молитовний порив вносили у цю будову й у рівень щось нове».