Про духовний труд

Дуже слушні розмислення про духовну практику є змога знайти у працях священника (згодом архієпископа) Антонія (Голинського-Михайловського), який у творі «Про молитву Іісусову. Аскетичний трактат» зазначає наступне:

«Із серця бо виходять помисли злі» (Мф. 15,19) — так прорекли уста найсолодшого Господа Іісуса, Подвигоположника, Начальника і Засновника вчинення істинного покаяння. Після падіння, після того, як людина полюбила свою злу недосконалу волю більш досконалої волі Божої, злість увійшла до її серця, свавілля віддалило душу від Господа, і людина залишилася лише зі своїми мізерними силами. Їй належало протистояти злу, що без допомоги Божої неможливо, а розум і душа людські, полюбивши свавілля, втратили свою світлість, а з нею здатність розрізняти добро і зло, втратили розмислення, що обнажало підступи диявола. Незнання — чадо потьмареного розуму, що полюбив свою волю, — обійняло розум і душу людини, так корабель розуму й душі невпинно занурюється в море збентеження, потоплюваного свавіллям.
Все це сталося з людиною через затьмарення розуму. Серце наповнилося неприродними звичками — пристрастями, а останні, укорінившись у серці, зрослися з людським єством і проти бажань розуму і серця залучають людину в неналежне їй пристрасне життя. Сатана, будучи винуватцем і начальником пітьми, не забарився повновладно з'явитися в потьмареному розумі та пристрасному серці. Так серце, призначене бути обителлю Бога, перетворилося на вертеп розбійників — демонів та пристрастей. Людина перебуває в падінні, розум і душа відхилилися від єства, перейшли в стан нижчеприродний.
Вийти з цього тяжкого становища самотужки неможливо. Пристрасті отримали силу єства, при цьому сатана набагато сильніша і хитріший за недосвідчений розум і перехоплює всякий людський намір до добра, чому людина іноді, здійснюючи, як їй здається, добро, пожинає плід у вигляді пристрастей, що посилилися. Буває, що людина впадає у відчай у своєму порятунку і залишає свої труди, а іноді, що вже найгірше, накладає на себе руки. Але слід знати, що у такому відчайдушному становищі людина виявляється лише тоді, коли вона веде боротьбу не ім'ям Божим, а намагається боротися власною силою. Той, хто на Бога поклав свою надію, той іменем Божим перемагає, а буваючи переможений, знову встає і бореться до остаточної перемоги.
Темрявою незнання людство було охоплено до часу пришестя Христового. Люди нудилися, невпинно бентежачись і тяжко сумуючи, усією своєю істотою волаючи до Бога, і Господь привів у виконання те, що було обіцяне при вигнанні прабатьків з раю, — явити сім’я від жони, яке вразить змія в чоло (пор. Бут. 3, 15). Христос був зачатий в лоні Діви, народився, взяв на Себе тягар гріха всього людства та боровся з гріхом. Подвигоположник і людство навчив, як можна відрізняти добро від зла і як боротися з дияволом. Всепереможець, Він Сам заздалегідь переміг усю силу ворожнечі, щоб людині стало ясно, як боротися і перемагати демонів та свої злі бісоподібні пристрасті.
Сатана, вселившись у серце, ховається в ньому, охопленому темрявою пристрастей, і насолоджується стражданням людини, зазвичай діючи так, щоб бентежити її і не бути впізнаним, не виявити свого місця перебування. Сатана, будучи вбивцею споконвіку, нашіптує з серця всяку злість і одразу ховається, а людина приймає це за власні думки. На це і вказує Господь, кажучи, що «Від серця бо виходять помисли злі» (Мф. 15,19), помисли, які оскверняють розум і душу, позбавляють їх природно властивого їм мирного устрою. Протидію злу необхідно починати при першій його появі, поки воно в зародку. Поки ще зло не вкоренилося, воно відсікається легко, якщо його виявити. А відбувається таке відсікання найсолодшим ім'ям Господа Іісуса.
Зло, що виходить із серця, породжується винуватцем зла — дияволом. Диявол же, підлабузник і хитрун, осередок всякої гидоти, спокушаючи людину помислами, обіцяє кожному те, до чого той має найпристрасніший потяг. Будучи підступним хитруном, диявол підходить до людини тонко і завжди перевершує тонкістю людський розум. Приховуючи свою присутність, він видає помисли, що породжуються ним, за думки, що належать самій людині. Обдурена людина стає цілковитим бранцем диявола, виявляється таким чином приреченою на вічну смерть, якщо тільки Господь не захистить людину Своєю благодаттю.
Хитрість диявола перевершує своєю витонченістю людський розум, і тому неможливо і марно людині своїми силами боротися з дияволом, що діє в серці через пристрасті. Неможливо, доки людина не отримає від Бога владу і силу наступати на силу ворожу. Але для цього потрібно пройти всебічний іскус, набути досвіду боротьби і перемоги над дияволом через спокуси, що попускаються благодаттю Божою. А це тоді лише можливо, коли людина у всьому ходитиме за Подвигоположником Христом, борючись і перемагаючи зло силою благодаті Божої, яка завжди діє через молитву. Благодать охороняє того, хто молиться, веде його, з необхідною поступовістю подає корисне і уберігає від шкоди.
Все людство, як сказано вище, до приходу Христа на землю охоплено мороком незнання, і люди вмирали в темряві, не знаючи істини, пригнічені дияволом, що породжує зло в їхніх серцях. Христос, Своєю смертю поправши смерть, зруйнував в'язницю пекла, дарував усім бажаючим можливість з Його допомогою спастися і, як Всемогутній, вивів з пекла всіх вірних, які там були. Після цього всі святі отці, усвідомлюючи неміч людську, бачачи всемогутню силу Божу, що перемагає зло з його винуватцем і проводирем, бажаючи наслідувати Христа у виконанні волі Отця Небесного, знаючи, за вказівкою Господньою, звідки зло бере свій початок, самі своєю силою до справи спасіння не приступали. Всі вони спасіння своє чинили силою Божої благодаті, повставаючи проти зла в момент зародження його, знищуючи його силою імені найсолодшого Іісуса Христа.
Господь, який постійно закликається в молитві, перемагає зло, утихомирює дух людини, відновлює внутрішню тишу і розташовує розум до подальшого перебування в молитві. Далі і йтиметься про те, як бездоганно діяти ім'ям Господа Іісуса Христа проти всякого зла, тим ім'ям, яким усі святі отці перемагали у битві з дияволом.