Про оазу для душі

Зважаючи на те, що людина має безсмертний дух, вона потребує єднання із Божественним Духом, аби переживати благодатну повноту свого буття. У творі «Дихання життя» Архімандрит Рафаїл Карелін пише про це наступне:
«Можна сказати, що з усіх завдань аскетики найголовнішим є завдання навчити людину безперервної молитви, бо це і початок, і нескінченний кінець духовного життя. За словами святителя Іоанна Златоуста, молитва — це єднання людей з Ангелами, єдине заняття людей та Ангелів. Тільки тут, на землі, молитва має словесну форму, а молитва Ангелів — це щось інше, це більш безпосереднє прагнення їхнього духу до Бога. У церковних богослужбових текстах ми часто зустрічаємо іменування Ангелів небесним хором, який оспівує Божу велич. Ми зустрічаємося з такими словосполученнями, як «ангельський спів», «херувимська пісня». Що це означає? Святі отці кажуть, що «ангельська пісня» — це цілковита спрямованість горніх сил до Бога, полум'яна любов до Нього, полон любов'ю Божою. В Апокаліпсисі є таємничі слова про чотирьох полонених Ангелів, і ось, деякі з тлумачів Святого Письма говорять про полон Ангелів як про полон їх любов'ю до Бога, тобто вони не можуть відірватися сутністю своєю — тим, що ми образно назвали б думками та почуттями, — від Бога. Це якийсь найвищий ступінь любові та богоспілкування.
Наша молитва триватиме і у вічності, але набуде вже іншої форми. У тих, хто удостоїться долі спасених, вона стане постійним станом їхньої душі. Проте вчитися молитві людина має тут, у цьому тимчасовому житті. Якщо віруючий не розвине в собі таку здатність, то в майбутньому житті, яке є розкриття того, що вже придбано у земному, навчитися молитися він не зможе. Тоді перед ним відкриється сяюча порожнеча. Тому у святих отців ми знаходимо такий вислів: «Найвище діяння на землі — це Іісусова молитва: «Господи, Іісусе Христе, Сине Божий, помилуй мене, грішного».
Ченці, що віддалялися в пустелю і займалися в безмовності Іісусовою молитвою, ставали мудрішими за тих, хто вивчив усі науки, усю філософію, все, що дала людська цивілізація. Але Іісусова молитва не для одних ченців. Монашество — це лише наявність певних умов концентрації людиною своїх духовних сил на Іісусовій молитві. Іісусова молитва є заповіддю, зверненою до всіх християн. Кожен християнин повинен намагатися у своєму серці творити Іісусову молитву. Іісусова молитва залежить від морального та духовного життя людини, але тією ж, і навіть ще більшою мірою, вона сама зумовлює моральність і духовне життя християнина, якщо, звичайно, відбувається правильно, тобто з благоговінням та покаянним почуттям.
Дехто каже, що від Іісусової молитви можна впасти в облещення. Святі отці це рішуче заперечують. Вони вчать, що можна впасти в облещення через свою гордість, а не через Іісусову молитву. Людина може ненароком пронизати себе мечем, яким озброїлася проти ворога. Але це не означає, що винний її меч. Винна вона сама. Якщо християнин, ще не пройшовши через горнило покаяння, шукатиме за допомогою Іісусової молитви якихось духовних захватів та містичних одкровень, то він може впасти в облещення. Але не через Іісусову молитву, а через помилкову самооцінку, тому що впевнений у своїй здатності сприйняти особливі таємниці та одкровення Божі. Впадають в облещення, як правило, самовпевнені через свою зарозумілість. Однак такі люди і без Іісусової молитви можуть так само впасти в облещення при будь-якій духовній практиці.
В Іісусовій молитві треба просити прощення своїх гріхів. Це головне. А чи дасть Господь інше — справа Його милості. Шукати цього самі ми в жодному разі не повинні. Не можна «програмувати» молитву, як дехто робить. Вони думають, що в Іісусовій молитві їм має бути дано те чи це, а потім вибирають як схему для внутрішнього самоналаштування ті стани, які описують святі отці, які мали зовсім інший спосіб життя, аніж ми. В Іісусовій молитві необхідно завжди прагнути покаяння: воно, як і всякий Божий дар, дається на спасіння за сприяння Божественної благодаті.
Святий Василій Великий на запитання: «Чи треба молитву продовжувати, якщо ти молишся неуважно?» — Відповідає, що неуважність буває різна: одна походить від нашої слабкості душевної, а інша — від недбалості. Неуважність від недбалості — це злочин. Що ж до неуважності від нашої слабкості, то ми в цьому відношенні маємо виявити свою волю. Не може ще молитися наше серце, не може утримувати себе в словах молитви наш розум, але ми повинні продовжувати молитву, як працю. І тоді Господь за таку працю дарує нам свого часу уважну молитву. Для нас потрібна така праця та шукання. Зазвичай те, що дається відразу і легко, дуже швидко втрачається.
Якщо ми напружуємо свою волю, щоб молитися нерозсіяно, але молитва розсипається сама, тобто Господь ніби відступив від нас і благодать не допомагає, не можна кидати молитву або чекати на якесь особливе молитовне почуття. Навпаки! Ми повинні працювати і працювати. Якщо ж ми молимося з душевним розслабленням, фарисейськи, тільки для того, щоб виконати правило, аби «позбавитися» від молитви, то така «молитва» лицемірна і є образою Бога.
Господь дивиться на нашу волю. Є у нас бажання молитися гідно — отже, наша молитва гідна, хоча б зовні нам і здавалося, що ми не молимося. Якщо цього бажання ми не відчуваємо, то принаймні молитва має бути для нас певним вольовим актом. Якщо є певний вольовий акт, спрямований на придбання молитовної уваги та на боротьбу з неуважністю, то ми дали Богові, що маємо. Євангельська вдовиця принесла дві лепти, і Господь похвалив її. Можливо, зусилля нашої волі буде цими двома лептами, хоча б наш розум і серце й не могли ще піднестися до Бога, бо це внутрішній рух, внутрішня старанність — справжня якість нашої молитви.
У благодатній молитві Божа благодать присутня і діє явно. Але така молитва не завжди є критерієм духовної гідності людини. Іноді Господь дарує благодатну молитву на початку нашого шляху, коли ми ще немовля духовно. Робиться це для того, щоб християнин відчув і побачив те, що очікує істинно старанного й успішного молитвеника. А потім Господь ніби віддаляє від нас благодать, щоб ми докладали власний труд. І це зовсім не означає, що ми опустилися на нижчий духовний щабель. Просто наше духовне життя вступило в іншу фазу.
Молитва — це вільний акт людського духу, реалізація тієї любові, яка колись поєднувала людину з Богом. Золотий ланцюг цієї любові був розірваний, порушений людським гріхопадінням. Молитва є відновленням колишнього зв'язку людського духу з Божественним Абсолютним Духом — зв'язку, який існував у первозданних людей. Молитву, як здається, можна уявити та описати лише через певні алегорії та образи. Логічно її розібрати неможливо, оскільки сама молитва набагато глибша, ніж аналітичне, розумове мислення. Отже, якщо ми даємо якусь логічну, філософську інтерпретацію молитви, то, у кращому разі, можемо вказати лише деякі зовнішні її прояви. А глибинна сутність молитви завжди вислизатиме від поверхового, розумового мислення.