Про людину і свідомість

З давніх давен релігійна містика і в цілому гуманітарна царина досліджень ставили перед собою питання про природу і сутність процесів, які відбуваються з людиною, її самосвідомим. Зокрема, була виокремлене понятійне означення «субособистість», аби пояснити ті чи інші прояви людської психіки, свідомості, мотивацій, уявлень.

Субособистість (субособа, англ. subpersonality) — щось сприймане свідомістю, як окреме від себе, а також внутрішній образ, прив'язаний до цих елементів.

Субособи виникають на різних етапах розвитку людини і забезпечують її захист, реалізацію потреб і дозволяють їй жити так, як вона живе. Базовим уявленням методу психологічного дослідження особистості "Діалог з голосами" (англ. Voice Dialogue, автори: Сидра і Хел Стоуни) є твердження про те, що особа-особистість людини не єдина, а складається з багатьох окремих "я", які і називаються субособами.

Субособи проявляються опосередковано, наприклад, у тому випадку, коли людина розмовляє сама з собою, веде внутрішній діалог. Голоси, які при цьому говорять, ставлять питання і відповідають у внутрішньому світі людини, і є проявом її субосіб. Якості, здібності, навички і фактичні досягнення людини, які вона демонструє у своєму житті, також є проявами її субосіб.

У структурі свідомості творці "Діалогу з голосами" виділяють три рівні:

1. рівень спостереження, або усвідомлення;
2. рівень субосіб;
3. рівень Его, — золота середина, яка лежить між "первинними Я" і "відстороненими Я" людини.

Спостереження відрізняється від розуму тим, що при сприйнятті навколишнього світу на цьому рівні людина не дає ніяких оцінок, не робить ніяких висновків.

По теорії Сидри і Хела Стоун, "первинні Я", що виникли в процесі дозрівання психіки людини, служать для захисту "внутрішньої дитини" від уразливості і беззахисності і дозволяють досягати поставлених в житті цілей.

Поняття субособи введене в науковий ужиток у рамках психосинтезу (психотерапевтичної системи), розробленою італійським психіатром і психологом Р. Ассаджіолі. Відповідно до його уявлень субособа є динамічною підструктурою особи, що має відносно незалежне існування. Найтиповіші субособи людини — ті, що пов'язані з соціальними (сімейними або професійними) ролями, які вона бере на себе в житті, наприклад, з ролями дочки, матері, сина, батька, бабусі, коханої, лікаря, учителя і т. д.

Тож існують субособа індивідуальності, професійна субособа,  соціальна субособа,  біологічна субособа.

У творі П’єро Феруччі «Ким ми можемо бути» є нагода прочитати наступне:

«Побачити ціле»

Людині, яка багато років шукала Істину, сказали піти до однієї печери і розшукати там колодязь. "Запитай у колодязя, що є Істина, — порадили йому, — і він тобі її відкриє".

Знайшовши колодязь, шукач поставив йому це фундаментальне питання. З глибини прийшла відповідь: "Іди в село і там на перехресті двох доріг ти знайдеш те, що шукаєш".

Сповнена надій та передчуттів, людина побігла в село і побачила на перехресті три нічим не примітні крамниці. В одній торгували шматочками металу, в інший кусочками дерева, а в третій — тонким дротом. Мабуть, до Істини все це не мало жодного відношення.

Розчарований шукач повернувся до колодязя, щоб отримати пояснення, але почув тільки: "Скоро ти це зрозумієш". Він спробував заперечувати, але відповіддю було лише відлуння його власних вигуків. Розсердившись, що його залишили в дурнях, – а саме так він тоді подумав, — шукач пішов далі у пошуках Істини. Йшли роки, і історія з колодязем поступово забулася, коли однієї місячної ночі він почув звуки скрипки. Музика була прекрасною і виконувалася з великою майстерністю і натхненням.

Глибоко зворушений нею, шукач Істини відчув, що його тягне до музиканта, який грав на скрипці. Він дивився на пальці, що танцювали по струнах, а потім став розглядати сам інструмент. І тут він несподівано скрикнув з радості: скрипка була зроблена точно з таких металевих і дерев'яних деталей, які він бачив колись у трьох крамницях, не надавши їм тоді ніякого значення.

Нарешті він зрозумів, про що казав йому колодязь: нам вже дане все, що нам потрібно; наше завдання — зібрати це воєдино і використовувати за призначенням. Сприймаючи окремі фрагменти, ми не бачимо в них якогось сенсу. Але щойно фрагменти з'єднуються в одне ціле, з'являється нова сутність, природа якої залишилася би для нас прихованою, якби ми обмежилися розглядом лише окремих фрагментів.

Процес такого синтезу — поширене явище як у світі природи, так і у світі людей: клітини об'єднуються в організм, з букв складається слово, звуки музики утворюють мелодію тощо. Великий емпіричний досвід показує, що синтез відбувається і у людській психіці, і що відсутність його породжує серйозні проблеми.

Італійський психіатр Роберто Асаджіолі (Assagioli) зауважив, що втрата внутрішньої рівноваги, відчуття безглуздості та інші душевні страждання виникають здебільшого тоді, коли різні наші внутрішні елементи роз'єднані або вступають в протиріччя один з одним. Він також зазначив, що коли вони об'єднуються у все більші і більші цілісності, ми відчуваємо приплив сил, відчуття благополуччя і знаходимо у своєму житті більше сенсу (смислу).

Виявивши, що процес цей протікає природним чином в кожній людині, але часто буває заблокований, Асаджіолі приступив до розробки методів його вивільнення. Спочатку він займався психоаналізом (на початку століття Фрейд вважав його одним з основних своїх послідовників в Італії), однак залишився незадоволений останнім і розробив власну систему, особливий напрямок практичної психології, відкритий для всіх досягнень, зроблених на той час в області освіти, психотерапії та східної медицини. Від назвав цю систему психосинтезом.