Про людину і суспільство

Людина має покликання внутрішнього преображення. Саме до цієї мети спрямовані ресурси релігії. Сама у собі аскеза-духовне подвижництво є лише засобом реалізації відповідної мети. 
Внутрішнє преображення дає змогу інакше сприймати світ, явища і процеси у ньому, змінити ставлення до самого себе та до інших людей. Загадковість і таємниця релігії, її привабливості, полягає саме у тому, що людина отримує здатність відповідних суджень про неї лише у міру власного подвигу віри і практики духовної аскези. Доки не буде здійснено «вхід» вірою у змісти, не можливо збагнути зовні в коректний спосіб, що саме звершує релігія зі свідомістю та буттєвістю людини. 

Проблематика впливу потойбіччя на потенціал особистості вкрай складна. Адже нерелігійне мислення визнає лише ті явища, які наука здатна своєрідно «препарувати» з тією чи іншою метою. Одначе нам варто пам’ятати, що віра не може становити експериментальну царину людської буттєвості. До того ж, слід взяти до уваги той факт, що мета релігійної аскези, яка означена у спосіб «стяжання Благодаті Святого Духу», «спасіння душі від гріха і духовної смерті», «успадкування Царства Небесного, яке всередині душі людини» тощо — всі означені та інші причини занурення свідомості в аскетичну практику не можуть набувати коректних означень, оскільки для точних наук такий понятійний апарат не має жодного практичного сенсу.
Тож невже зовсім не можливо пересвідчитися у впливі релігії на людину в практичний спосіб дослідження, зокрема, її тіла, нейрофізіологічних процесів, які мають місце під час переживання особистістю аскетичного праксису? Ймовірно, така можливість існує, адже душа, впливаючи на тіло, змінює внаслідок відповідної дії своєї перебіг біохімічних процесів організму. Тобто, релігійна аскеза впливає на виділення тих чи інших речовин, що змінює, зокрема, і свідомісні характеристики корекції тих чи інших станів сприйняття. Наприклад, відомий феномен відсутності тління тіл спочилих релігійних аскетів…
Одначе, існує певна велика Тайна релігії, спілкування душі з Потойбіччям, і віднайдення своєрідного «сліду» впливу духовних сутностей на душу людини у спосіб дослідження показників біохімічних та інших нейрофізіологічних процесів — це лише натяк-наслідок величного духовного дійства, до якого долучається дух, особистість.
Необхідно також зазначити, що коректне сприйняття світоглядного мотиву віри у Бога-Творця Всесвіту та в інші духовні сутності й процеси-явища поставляє людину за межі утилітарної прагматики земного існування. Адже досягнення стану перебування свідомості та плоті у християнських чеснотах не обов’язково позначається на отриманні матеріальних преференцій суспільства. Щоправда, існують певні дуже суттєві зауваження щодо такої тези. Адже свідомість, яка зорієнтована на духовні чесноти, сама у собі є запобіжником щодо вчинення правопорушень, така людина має природну делікатність у поводженні з іншими людьми, вона інакше осягає пріоритети суспільно-проблематичних галузей існування. Зовсім інакше постають для такої особистості смисли і завдання творчості в будь-якій царині. 
Зокрема, для психології існує феномен катарсичної сублімації процесів свідомісної рефлексії. Себто, мова йде про очищення, досягнення своєрідного преображення акцентуацій еросу, які виводять свідомість до сприйняття гармонії-чистоти сприйняття іншої особистості та суспільних процесів, що відповідає такому душевному устрою, який ігнорує плотську зосередженість на фізіологічних характеристиках власних та інших людей. Натомість, людина отримує здатність занурюватися у проблематику душі та духу інших, ієрархічно зміщаючи мотиваційні акценти сприйняття свідомісних феноменів людського існування. 
Завдяки такому явищу, до якого причетна також і релігійна аскеза, існує змога створювати і сприймати творчість з позицій високоінтелектуальних та психологічно-витончених зразків рефлексивного відношення, щодо якого застосовуються високопріоритетні мотиваційні засади. 
Відтак, релігія, її коректна аскетична практика дають змогу преображати дійсність. Але це відбувається лише за тієї умови, якщо засоби релігії не є самоціллю. Адже доволі часто доводиться спостерігати, що аскетична практика стає сама у собі самоцінністю для особистості. У такому випадку є місце нездоровому фанатизму. Адже, пригадуючи оповідь Євангелія про найголовніші заповіді, маємо змогу міркувати щодо сенсу слів Спасителя про те, що найважливішими принципами релігії є любов до Бога і любов до ближнього. І зазначені дві заповіді подібні одна до одної. 
Щоби з’ясувати натяк означеного змісту для себе, спробуймо зрозуміти смисл цих понять. Для початку, варто зауважити, що принцип мотивації любові до Бога, найперше розкривається у своїй уможливленій повноті дотриманням Десяти заповідей, відкритих завдяки Одкровенню Творця святому пророку Мойсею на горі Сінай. Аби пояснити, яке саме відношення Заповідей Божих має до людини, необхідно долучитися до спомину про віроучительне Передання Церкви Христової, яке повідомляє істину про те, що особистість створена за образом Божим. Відтак, відношення людини до волі Творця узгоджується із відношенням до самої людини, створеної за образом Творця. 
У тому випадку, якщо не враховувати зазначені акценти взаємозалежності християнського віровчення доведеться некоректно ізолювати зазначені мотиваційні максими, що призведе до деформації світоглядних відношень. 
В такому невірному ставленні до дійсності існує змога безапеляційно зосередитися на власному відношення до людини, яке зорієнтоване на автономні моральні пріоритети. Оскільки ж кожна особистість має ті чи інші вади мотиваційних принципів, любов до ближнього здатна буде набувати вкрай некоректних егоїстичних ознак та проявів. Саме тому існує єдність і взаємозалежність двох основних заповідей релігійного віровчення: про любов до Бога, яка спирається на виконання волі Божої, дотримання Заповідей Господніх, а також зорієнтованість зазначених принципів світогляду на відповідне відношення власне до самого себе та до інших людей. 
Відтак, молитовна практика християнського життя дає змогу постійно підтримувати реактуалізацію-повторення зазначених мотиваційних програм світогляду віруючої людини. Такі аскетичні практики сприяють постійному своєрідному «підживленню» свідомості тими чи іншими молитовними вопрошаннями, які у своїй понятійно-мотиваційній генезі, зокрема, утверджують відповідні конструктивні принципи сприйняття реальності, хоча цим вплив Таїнства молитви не вичерпується… 
Певна річ, зазначені явища дуже суттєво впливають на суспільні зв’язки в розмаїтті їхніх контекстів. Хоча, без сумніву, найважливішим чинником такої дієвості є преображення кожної окремої особистості, яка є образом Творця, а також мікрокосмосом. А відтак, генеза окремої людини з позицій пріоритетів розумного Всесвіту є такою, що впливає у своєму містичному дискурсі на причинно-наслідкові зв’язки всього створеного світу.