Про духовну практику і життя

Що приховане за буттєвими обріями? Одвічне питання. Є люди, які виявляють особливу допитливість щодо цього. Намагаючись іноді зазирнути у майбуття, збагнути для себе, «що буде», вони не завжди розуміють сутність духовних явищ існування людини.
Спробуймо з’ясувати для себе певні натяки їхні, щоби краще розуміти природу усвідомлення та сприйняття існуючого особистістю. 
Отож, у людини мають місце поверхневі стани сприйняття, які характеризуються відповідним понятійним апаратом, що застосовують з метою інформування та самоорганізації свідомості. Протягом дня в особистості бувають приводи для смутку, розчарувань, піднесеності та задоволення тощо. Втім, це лише своєрідні «вітри» всіляких станів, дуже мінливі та непостійні. Водночас, вони притаманні для людини, яка в тій чи іншій мірі має соціалізований статус. 
Натомість, існують дуже глибокі стани-переживання-устремління самосвідомості та відношення до дійсності. Зокрема, одним із таких явищ особистісних є покаяння. Досліджуючи грецьку етимологію зазначеного слова, існує змога дійти до висновку, що мова йде про глибинну переміну власного відношення до тих чи інших явищ-проявів своїх устремлінь. Така ревізія здійснюється, звісно ж, не випадково. Для того, щоби відбувалася зміна відношення до явищ-проявів свого життя, а відтак, змінювалася і доля тієї чи іншої людини, буттєві устремління, принципові характеристики мислення, діяльності, в цілому поведінки, необхідна певна аскетична практика. 
Людина влаштована саме у спосіб необхідності задоволення потреби інформування власного про світ явищ дійсності. І саме відношення до цих процесів розмаїтих вкорінене у відповідні інформаційні джерела, яких існує дуже багато. Тож, якщо розглядати, зокрема, молитву не лише у якості містичного чинника спілкування з потойбіччям, але також і з позицій певного свідомісного коректора, який дає змогу сприймати певні унікальні сенси відношення до буттєвості, є можливість усвідомити натяк на важливе значення цієї аскетичної практики, яка сприяє глибокій ревізії багатьох принципових переконань особистості, що слугують мотиваторами до тієї чи іншої діяльності. 
Одначе, виникає питання: невже справа лишень в певних раціональних механізмах молитви? А як же містика? Яке тоді значення мають святі угодники, для прикладу, до яких звернені відповідні сакральні тексти?
Звісно ж, персональні посилання молитов набувають вкрай важливого значення, адже той чи інший святий втілювали у своєму житті відповідні чесноти, на яких зосереджений сенс молитовного вопрошання. Тому в молитві існує змога певного часово-просторового подолання порогу відстаней та єднання із духом святого угодника духу людини, яка молиться (інформаційні імпульси мають здатність іншого сприйняття «минуло-майбутнього» явища дійсності). 

Особливо варто було би зауважити в означеному контексті, що саме слово «дух» притаманне суто релігійному способу відношення до світу і процесів у ньому. Відтак, зазначене поняття свідчить про відповідні життєво-побутові виміри існування людської особистості, відповідні пріоритети розвитку орієнтирів самоусвідомлення та розмаїтих відношень до реальності. 
Тож слова-поняття дають змогу відкривати своєрідні «двері сприйняття» та відповідної корекції світоглядних орієнтирів згідно застосованого категоріального апарату мотиваційного обумовлення відношення до дійсності. 
Слово свідчить про певний досвід-практику буттєвого відношення, і навпаки — буттєвість відповідна сприяє появі вмотивованого понятійного означення її характеристик у якості явища, яке переживає та чи інша особистість. 
Відтак, дуже важливим у переміні відношення до реальності є застосування відповідних сакральних слів-понять у молитовній практиці, а також дослідження їхньої специфіки існування в долученні до явищ власного життя. Для прикладу, молитовне слово «смирення», якого просять люди, аби сприйняти його у власній життєвості, передбачає співчутливе розуміння численних вад як власного характеру та природи, так і тих людей, що знаходяться поряд. Наслідком дослідження зазначеного поняття у контексті застосування його до буттєвості є усунення жорстких критично-конфліктногенезних призм ставлення до дійсності в персоналіях, а відтак, це сприяє підтримці комунікаційної атмосфери взаєморозуміння та взаємоповаги на засадах милосердя та доброзичливості. 
Отож, своєрідно з’ясувавши питання зв’язку внутрішньої ревізії мотиваційних принципів буттєвості, аскетичного значення релігійних понять і їхнього впливу на свідомість і дійсність, поміркуймо над загадкою анамнези-спомину тих чи інших особистостей у молитві, значення цього явища. 
Ймовірно, доведеться пригадати для цього, що існують поняття-абстракції, які мають, переважно лишень теоретичне значення у певному гіпотезуванні-припущеннях-здогадах щодо явищ і процесів. Для того ж, аби практично перевірити, чи дійсно певне припущення є дійсним за тих чи інших умов-обставин, у точних науках послуговуються експериментом. Лише те явище гіпотезування, яке підтверджене досвідно, може бути визнаним у якості «можливого», «достовірного», «дійсного», адже досліджені умови його появи-прояву-здійснення. 
Саме тому в духовній практиці люди звертаються у своїх молитвах не до абстрагованих формулювань «набуття чеснот», а до вповні конкретних особистісних взірців-носіїв тих чи інших чеснот, зберігаючи не лише історичний спогад про наявність відповідних особистісних характеристик людини минулого, але і в цілому, в певних форматах, зокрема і легенд, фіксуючи їхній життєвий шлях, аби існувала змога долучитися до відповідної інформаційно-буттєвої атмосфери у спосіб дослідження житія тієї чи іншої унікальної духовної особистості та набути персонального взірця власної світоглядної зорієнтованості з метою досягнення коректної мотиваційної ревізії своїх принципових відношень до дійсності.