2. БИТВА КАДЛОСА

Лінія фронту.

Всередині намету були командир та воєнні радники. Їхня дискусія почалась нещодавно, а стосувалася вона прибулих на грифонах воїнів, котрі зобов’язувались передати наказ командира Судура командиру ромалонів на лінії фронту Кадлосу. Той повинен був підняти власне військо на ноги, щоби вирушити в підмогу побратимові. Тому нашвидкоруч було досягнуто рішення про подальший хід подій наступу. Ворог їх переважав, але перевагою ромалонців тепер стала атака зпереду та з тилу, що дезорієнтувало би противника.

Кадлос з радинками вийшов із намету, наказав засурмити в ріг вже готовим до бою воїнам і овни випростались на повен зріст, підняли щити чи озброїлись обома мечами та почали шикуватись. Їхній командир поглянув на них та звитяжно попрямував до перших рядів. Дорогою міркував над наступними словами, якими повинен підняти бойовий дух воїнів.

Вже підготовленим та зі зброєю мовив:

– Ми піднялись проти цього ворога, щоби нанести йому караючий удар. Це пов’язано із тим, що на селище Антанія був здійснений напад сотнями секірійців, котрі взяли у полон наших мирних мешканців. Такі дії притаманні ворогу. Але в наших обов’язках є пояснити йому, що воювати проти безбройних не дає їм пошани. Натомість, нам не вперше битись проти цього противника, але саме зараз ми зобов’язані допомогти підкріпленню Судура, воїни котрого потрапили в тил секірійців армії неподалік. І я першим буду йти та вести за собою гідних на перемогу у цій битві, щоби почати відтісняти та відвойовувати своє, Тому запитаю: чи ви зі мною?

І тисячне військо крикнуло схвально.

– Чи вартує наших сил ця битва, коли ми покликані захищати та оберігати?

І тисячне військо крикнуло «Так».

І лише наступної миті, коли командир завершив свою промову, він обернувся та почав рухатись в бік секірійців. А за ним, голосно шуслячи обладунками та зброєю, рушили сотні із першого ряду ромалонів. Далі пішов другий та третій ряди. А за ними рушили всі решта.

І чотирьохтисячна армія Кадлоса почала свій наступ.

Через декілька довгих митей вони преейшли в легкий біг, дивлячись, як метушиться не один ряд противників. Далі ромалони не змогли чути через власний шум, що викрикували секірійські командири, але десятитисячне військо тих почало швидко готуватися до нападу, построялись, виставили списи та стали очікувати наближення імперії Ромалон на них.

Відстань скоротилась до сотні кроків між першими рядами, далі ромалони наблизились на п’ятдесят, а вже далі викрикнули на бігу заклинання щит, проводячи перед собою мечем. І перед ними почав формуватись магічний бар’єр, який в подальшому повинен був захищати від поранень. А саме для відбиття списів та проникнення до бою на коротку відстань ц еоптребувалося.

І перші ряди ромалонів із магічними щитами накинулись на наконесники списів, частина яких від сили навали зламалась, частина була відбита. А ті списи, які були відбиті, зуміли потрапити через шпаринки між магічними бар’єрами та проткнути чи ранити ромалонів. Але то незначні втрати були, порівняно з тими першими рядами секірійців, які полягли від набігу.

Один воїн приберає свій мангічний щит в ту мить, коли опинився в гущі секірійців. Видно, що він тренований, навчений швидким рухам, та миттю просікає повітря своїм мечем, збиваючи захист меча противника, іншим клинком коле в шию. Кров ллється в сторону. Далі той боєць б’є заклинанням «танара даха», від чого сковується ще один нападник та падає на землю. Іншого ж той роззброює та робить рану на руці. Проте противник має другий меч, яким кидає в тіло ромалона… появився миттю, проведений мечем, щит, який на долю секунди швидше врятував життя.

Оговтавшись, той воїн продовжує битву, пробиваючись крізь густу навалу секірійців з мечами. Відбиває одну атаку меча зверху, власним дургим мечем проколює руку, прокручує та різко тягне на себе. Противник кричить болем від рани. Далі швидкими рухами та маневрами мечами, боєць прориває перший ряд – перші три ворога навпроти нього падають на землю. А він бачить можливість скористатися моментом, коли противник намагається відновити стрій, бо по всій лінії проблеми.

Але і ромалони не залишились без поранень.

А небом вершники на грифонах почали стрімкий політ вниз, кинувшись на збіговисько секірійців. Вершиники кинулись на подальші ряди, намагаючись прорідити ворога. А коли опинились на землі, то задавили більше декількох секірійців, а далі грифон розправив крила, крутнувся на місці і розкинув ще з десяток, ранячи тих.

Між грифонами та першими рядами ромалонів була невелика відстань, але цього вистачало для того, щоби окружити крилатих, котрі не давали шансу напасти та вбити, бо і сам віршник був бойовим латіліанцем, котрий магічними заклинаннями атакував ворога.

Раптом чути крик командира:

– ВОНИ ЗАЙШЛИ З ТИЛУ!

Але його слова були преебиті командиром Кадлосом:

– НАШІ ПРИБУЛИ ВЕРХИ! БИЙ ВОРОГА!

І ромалони почали інтенсивніше маніпулювати власними мечами, почали прикривати один одного щитами, почали швидше різати та тіснити секірійців назад. Дехто спотикався та падав, що давало перевагу над іншими в розірваному ряді противника.

Але ворог не давався, лише дещо програв на перших хвилинах бою. А далі вони почали викрикувати власні заклинання, котрі магією вогню спробували чинити опір. Але ромалони були і до цього готові, кричавши, натомість, власне: