11. ТАЄМНИЦЯ САЗЕРІЯ

Яніг знав куди йти та заради якого питання зустрітися зі своїм непрямим наставником. Це було в цілях імперії Ромалон та заради вищої мети, коли ніхто не відав дійсних планів ворога. Бібліотекар Сазерій був тим, хто очікував, щоби поговорити. Місцем їхнього зібрання було приховане від очей інших примішення – храм, витесаний у глибині гори. А маючи перстень на своїй руці, туди можна було би потрапити Янігу.

В цьому потаємному осередку, посеред площадки та нізвідки появився останній та побачив перед власними очима рятівника Ландеріана – Сазерія.

– Дещо заскоро Ви, Сазерію, покинули столицю і повернулися в Логово! – мовив Яніг. – Нас збентежила одна звістка пов’язана з Ландеріаном, про котрого Ви розповідали мені так багато – він зник.

– Цього слід було очікувати від нього, бо він подібний на батька за складом характеру! – ствердно відповів Сазерій.

– І Ви не прагнули його зупинити? – запитав Янів.

– Він прямував за дівчиною на ймення Сейшела! Він є тим, ким є! І зараз не потрібно за нього переживати, бо він вижив при побоїщі в Антанії, виживе й пізніше. На його плечі падає важка ноша. Це я виходжу із провидінь минулих провидців… – розповідв Сазерій.

– Ви достатньо знаєте, але не ділитеся цим з рештою.

Раптом надійшов Анарад, той, кого злякався Ландеріан в столиці, коли отримав перстень від Сазерія.

Він заговорив:

– Звіддалі я почув про того малого, котрого Ви, Сазерію, захистили від Арнаула. Що в ньому такого особливого, що й мене почала бентежити його доля? На перший погляд, то він занадто переляканий.

Сазерій поглянув на того і змовчав, бо вирішив, що не потрібно говорити більше, ніж потрібно.

– Давай приступимо вже до нашої розмови, коли ти прибув зі столиці аж сюди! – звернувся бібліотекар до Яніга. – Ми вже знаємо про те, що бібліотекарка Занкарія побувала у столиці та повідомила власних послідовників про вивезення Сейшели до Нігітанії. Мені одразу стало цікаво, чому саме її одну прагнулося вивезти, ким вона є для тієї жінки із силою ключа?

– Мені також невідомо про це, однак скажу, що ця Занкарія була в будинку Ландеріана. – розповідав Яніг. – Що там відбувалося, мені невідомо! Однак через деякий час вона вибігла як обшпарена звідти. Якщо зробити припущення, тоді наший юнак має прихований талант чи дар, про який тепер відомо і їй. Ви щось знаєте про це, Сазерію?

– Ми ж говорили раніше про це: Ландеріан – провидець! – сказав бібліотекар. – Коли його знайшли, то він не марив, а проговорив наступні провидіння, які нас очікують. Скажу, що йому потрібно зараз не один день тренувань, згідно із якими він отримає вміння для самозахисту.

– Але ж він покинув столицю! – зауважив Анарад.

– Покинув, однак повернеться! – ствердив Сазерій. – Я вірю в те, що він на даний момент при здоровому глузді і не помилиться! Більше не можу сказати нічого. Але й запитаюся в тебе, Янігу: Ландеріан, разом із Азареном та Елонієм, побували в підземному ході під Антанією. Що на даний момент відомо про це?

Яніг замислився над відповіддю.

– Розповім вам обом те, що знаю…

Це будуть слова Яніга, коли Сазерій знав більше за нього про той підземний хід під Антанією…

Однак Яніг почав розповідати про той момент, відколи імператор доручив піднати більше.

Зала імператора, де проводяться зібрання ради Його Величності та радників, десятеро осіб яких зайняли місця за круглим столом. Був то час опісля повернення з Антанії, другий день. Імператор саме мав отримати першу зібрану інформацію стосовно подібних місць. Він знав про підземні тунелі в землях Енантеї, навіть про ті, які були під столицею та іншими містами. Лише йому було про те відомо та ряду небагатьох, бо містили вони потаємні знання.

Мені, Янігу, також було про те відомо, бо я належав до ради імператора. Анітіл та Азарен, Анурал й дружина імператора Елонія були також в курсі справи про це. Але за антанійське підземелля вони довідалися раптово. І це їх збентежило. Коли ж прибув Маентер із зібраними даними, той попрямував до імператора та вручив йому декілька списаних аркушів стосовно подібного. Пізніше покинув зібрання. А коли рада імператора залишилася без зайвих осіб, тоді і все почалося…

Мову почав імператора Елоній:

– Щоби не було непорозумінь, я доручаю тобі, Анітіле, прочитати написане, і тоді ми будемо мати на основі чого провести подальшу розмову…

– Як накажете, Ваша Величносте! – відповів монах із монастиря Рімон, коли йому передалися ті аркуші. – На мій перший погляд, то розписано тут багато за що. Я приступаю.

Анітіл кашлянув для чіткого прочитання та присутні почули перші слова із написаного, як і подальший текст:

«Ваша Величносте, згідно із Вашим наказам, протягом цілого дня та ночі, із книг у терміновому порядку було зібрано наступне:

Такі тунелі свідчать про прикладену руку ейлейрів до будівництва власних штабів, а як нам відомо, про деякі ми знаємо, бо розслідували декотрі із них – печера поблизу Атеріну за часів Латіана, під монастирем Рімон, а також під храмами хенталорів, які були закинуті в інший вимір негазардами. Ми маємо лише збережені записи по відношенню до останнього. Тож, перечитавши достатньо, мені вдалося виокремити спільне між ними усіма: у тих штабах міститься безліч залишеного ейлейрами після їхньої поразки перед Латіаном та його воїнством. Щож належить до залишеного? В першу чергу, це книги про ейлейрів із планети Старкнея, їхні вірування та вміння, також там є ще не розшифровані записи про магічні ритуали, бо їхня мова складна для перекладу. Минулим поколіннім лише вдалося наблизитися до розуміння написаного, серед чого було й трактування їхньої віри.