10. В ПОГОНЮ

Вдосвіта він вийшов із дому та одразу попрямував до хатини Лендора, щоби отримати відповіді на власні питання. Його цікавило: чому на його будинку стояла мітка; що вона означає; хто іще причетний до рядів бібліотекарки, котра побувала вночі в його дім? Він повинен був отримати хоча б якусь інформацію, бо від цього залежала б його безпека, якщо довіряти словам тієї жінки з попелястим волоссям: Ландеріан вмішався у гру з невідомим йому противником, і потрібно було очікувати підступних ударів у спину.

На поясі у нього був меч, а сам він був одітий в легкий обладунок, який не міг би витримати прямого удару мечем, однак ріжучі рани пройшлися б по броні, не зачепивши тіло.

Оминаючи одну хатину за іншою, він нарешті добрався до Лендорової домівки та, довго не роздумуючи, постукав у двері. Ті, від декількох гучних звуків подалися, що свідчило: вони не зачинені.

«Полишили домівку й відправилися кудись? Чи може бути причетною до цього та дівчина з попелястим волоссям? Скоріш за все, що вона наперед сповістила Лендора про відправлення, коли останній був її послідовником. Тепер відповіді на мої питання віддаляються від мене у невідомому напрямку. Хоча, Лендор учора говорив, що прагне відправитися до танійців у Нігітанію для навчання, і взяти із собою Сейшелу. Чи вартує зараз перевіряти будинок Сейшели, коли негайно треба перехопити ворожого послідовника?», – міркував Ландеріан, коли ходив покинутою хатиною Лендора.

Речі були перекинуті, серед яких на кухні були зібрані необхідні продукти в дорогу, а свідчило збирання про довгу мандрівку, щоби якомога далі відірватися від переслідування. В голові Ландеріана виникло питання: «Від кого ж вони так утікають, коли мені вчора довелося зустріти двох бібліотекарів?».

– Коли ж Сазерій знайшов цю домівку з міткою, то не факт, що вчасно, бо Лендора могла попередити та дівчина з попелястим волоссям. Тай сліди більш за все свідчать про поспіх у зборах, – тихо говорив про себе Ландеріан. – Видно, що зібрані найважливіші речі. А що стосується інших з подібними мітками, то в мене закрадається думка, що вони також були попереджені про відправлення! Тобто вони всі разом повинні були згуртуватися та покинути столицю на конях. Це ж свідчить про купівлю принаймні більше чотирьох коней посернед ночі. А мені відомо лише про одного конюха в столиці, котрий міг би продати втікачам витривалих скакунів. Тому в першу чергу, мені потрібно відправитися до нього. Там я вже довідаюся більше інформації!

Тихо вийшовши із хатини, Ландеріан відправився у південному напрямку, саме туди, де зміг би придбати й собі коня в разі відправлення за ними, у погоню. Але в якому напрямку потрібно буде вирушати, коли це може бути і північ, і захід, і схід, проте південь видавався найбільш вірогідною дорогою, бо прямувала вона в саму Нігітанію.

«Самотужки мені буде важко наздогнати їх, однак рятувало би одне: вони повинні робити привали на ночівлю, коли б я зміг замінити одного коня на іншого в черговому селищі. Цим я би скоротив відставання», – міркував дорогою до конюха Ландеріан, – «Якщо власник коней продавав їм коней вночі, тоді і повинен був замітити щось підозріле, що повинно було б викрити втікачів, а саме: знервованість, зайва тривога, поспіх та малослівність».

Саме так і все відбувалося, однак із декількома деталями: втікачів було дев’ятеро, враховуючи Сейшелу, на чому закцентувався конюх, всі вони мали достатньо речей із собою, щоби почати жити на новому місці, а скакунів вони купили в кількості шіснадцять найпрудкіших.

Це одразу спантеличило Ландеріана, бо означало, що до них приєднаються ще семеро, однак пізніше. Хоча не вартувало виключати того факту, що вони могли змінювати коней на витриваліших, щоби без зупину мчати все далі.

Що ж стосувалося напрямку, то той, хто купував скакунів, задумливо відповів: «відправляємося на західне побережжя Енантеї». Самі ж вони попрямували вулицею на південний схід, або забрати решту, або ж тим самим ввести в оману щодо подорожі.

Довго часу не гаючи, Ландеріан відправився верхи у тому ж напрямку, щоби довідатися більше. І не дарма, бо побачив ще одну хатину із чорною міткою поблизу дверей, які були прочинені.

Тільки-но Ландеріан вирішив спішитись, як звідти вийшли декілька осіб, в тому числі один послідовник Сазерія, котрого хлопчина бачив у крамниці «Сувеніри Ланерії». Двоє завмерли на місці, очікуючи дій один одного.

Послідовник Сазерія промовив перший:

– Привіт, Данере!

Ландеріан лише кивнув головою, та вдав, що вирішив прямувати далі дорогою, проте послідовник рушив у його напрямку, до коня.

– Незвично бачити тебе посеред цих околись на півдні! – продовжив говорити послідовник. –  Можливо, тобі до мешканця із цього будинку потрібно?

– Тоді підкажіть мені, хто живе там, коли ви виходили звідти! – грубо відповів Ландеріан. – Насамперед скажу, що я не знаю звідти нікого, як із самого південного округу Латенору. Тому буду вдячним вам, коли скажете: як вам столиця, коли переїхали сюди, чи знайшли те помешкання для себе та дружини?

Оточуючі послідовника особи не зрозуміли про що йдеться. Це було намальовано на їх обличчях, і вони переглянулися між собою. Однак сам послідовник не зніяковів, а промовив:

– Саме зараз відвідував одну із хатин з друзями, щоби оглянути.

Рука послідовника була на шиї коня, що унеможливлювало перехід у галоп звідси для Ландеріана, проте він і не бажав цього, мовив: