9. МІТКА

Сад імператора. Тут зібралися сам імператор Елоній, його син та обидві дочки, дружина й декілька дарконійців, заможно вдягнених.

– Ми прибули із Ланерії, щоби вручити Вам ось цього листа, – мовив врешті-решт посол дарконійців, коли завершилась оповідь про дорогу до столиці. – Наш король висловлює великі сподівання на майбутнє і надіється на Вашу далекоглядність, яку він неодноразово споглядав.

Імператор Елоній, взявши листа, почав читати. На його обличчі появились риси здивування, він глянув на свою дочку Традецію, повернувся до читання.

– Мені приємно усвідомлювати, що Ваш король бажає поєднати наших дітей, – імператор знову кинув погляд на дочку. – Враховуючи ситуацію, в котрій ми перебуваємо, союз обох держав буде взаємовигідним для кожного.

– Король прагне також, щоби взаємовідносини між Його сином та Вашою дочкою були засновані на розумінні одне одного. Але він не відкидає щирого поклику серця Вашої дочки та її волі, – сказав посол і звернувся до Традеції: – Перед Вами постає питання вибору – одружуватись зі сином короля Евпасеном чи ні.

Традеція оглянулася на батька, не знаючи, що відповідати через раптову звістку. У розмову втрутилась дружина імператора:

– Ви подолали таку довгу дорогу, щоби забрати від нас нашу доньку для взаємовигідного поєднання родів? Я бачу в цьому лише політичні прагнення, котрі базуються на…

– Лурана, – звернувся до неї імператор, – пройде час знайомства, гостювання, перш ніж ми віддамо нашу дочку.

– Нам треба поміркувати над пропозицією, – відповіла вона.

– Ми не прагнемо негайної відповіді, – сказав представник дарконійців. – Ваша Величносте, серед щоденної рутини на верхівці королівства Ланерія король також просив передати Вам, що майбутнє наших дітей повинно бути надійно захищеним. Тому навіть коли Ваша дочка за покликом серця відмовить, король Архініель і в подальшому підтримуватиме взаємовигідні відносини із Вами.

– А що скажуть інші королі дарконійців із Діелнеї? Чи знають вони про причину візиту до нас?

– Наш король діяв, маючи власні міркування.

Розмову перервав імператорський воїн:

– Ваша Величносте, до Вас прибув Ландеріан з проханням надати йому декілька хвилин. У нього є наказ від Верховного Настоятеля Азарена.

– Пропусти його! – наказав імператор.

Тут він побачив хлопця, котрий очікував. Підійшов латіліанець та передав слова імператора. Ландеріан миттєво постав перед володарем, вклонився й промовив:

– Доброго дня!

Він оглянув присутніх осіб, затримав погляд на одній із дочок імператора і вловив краєм ока погляд її матері, котра невдоволено звернулася до нього:

– Яка причина твого такого раптового візиту до Його Величності?

– Щоби не завадити Вашому зібранню, можливо, мені доцільніше навідатись пізніше? – запитав Ландеріан.

– Ми зараз обговорювали дещо у тісному колі, – мовила дружина імператора Лурана.

– Прошу вибачення за непередбачені клопоти, – сказав Ландеріан у поклоні й відійшов.

Не ступив він і декількох кроків, як імператор Елоній вигукнув услід:

– З якого приводу ти навідався до мене?

Ландеріан ще раз оглянув присутніх, щоби знайти правильну відповідь. Декого він не знав, тому порахував не озвучувати причини.

– Деякі подробиці з минулого, які можуть почекати…

– Якщо ти так вважаєш, тоді завітай до мене завтра. Вибери час і розшукай мене! – відповів імператор.

Ландеріан укотре вклонився й попрощався, прямуючи тепер додому, а дорога виявилася неблизькою. Можна було пильніше роздивитись архітектуру будинків осіб заможних, коли проходив вулицями, де вони жили. Пригадав слова Давоніса, як той гукав його. Спробував прислухатись до звуків оточення, хто про що говорив, вловлював лише уривки. Пізніше замітив погляди у свою сторону, на то не зважав.

Наблизившись до свого будинку, зупинився, оглядаючись назад, споглядаючи за ромалонами, які ходили, будь-куди. Бачив дітей, котрі бавились на вулиці, дорослих, які стояли й розмовляли, поки не запримітив жінку з немовлям на руках, вона заходила до будинку. І цього він не міг зрозуміти: його охопив біль втрати через події у власному селищі – колись доводилось уже бачити подібне. Схопившись за голову, Ландеріан не міг пригадати, якими були ці люди і що вони значили для нього. У пригніченому стані зайшов усередину власного помешкання.

Він сидів у кімнаті в кріслі, читав книгу, щоби відволіктися від негативних думок та спогадів, які терзали його голову, і то допомогло. Згодом, розуміючи про настання вечора, хлопчина закрив книгу, називалася вона «Хто такі аларіантійці?» Підвівся, починаючи збиратись до таверни, куди запросив Давоніс.

Ландеріан миттю накинув на себе плаща, бо надворі стало прохолодніше і повернеться пізно, та вийшов із дому. Дорогу він знав. Ішов міркував про сьогоднішнє, дивився вперед та по сторонах, коли раптом побачив вдалині вже знайомих покупців із крамниці «Сувеніри Ланерії». Вони йшли спиною до нього так само вперед, у східному напрямку столиці.

«Не потрапити б їм на очі», – подумав Ландеріан, накидуючи на себе капюшон плаща.