21. КАРТА

Повернувшись із таверни Яго Зура, Данай запримітив посильного, котрий стояв біля дверей будинку Ландеріана і рився в сумці. Потім, витягнувши якийсь конверт, хлопчина запхнув його під двері, розвернувся та пішов у іншому напрямі. Данай від нерозуміння того, що це за конверт, наздогнав посильного й вирішив розпитати.

Як виявилось, конверт недавно прилетів разом із вороном на його лапці. Тільки-но стало відомо, для кого це послання, одразу ж доручили віднести відповідному адресату, що він і зробив. Послання відправлене вороном із Водонського герцогства. Данай подякував за відповідь і направився до будинку. Там витягнув конверт та взявся читати. На ньому було написано:

«Для Ландеріана Антанійського від Патура».

Стало зрозумілим, що це лист від котрогось із учнів Сазерія. Одразу ж загорівшись бажанням прочитати листа, Данай чимскоріш вийняв ключ з кишені, відчинив двері. Опинившись усередині, скинув зброю на стіл та присів у крісло. Декілька секунд, і він читає:

«До нас дійшли чутки, що один із наших воїнів зумів знайти зачіпку до карти, яка допоможе відшукати приховану бібліотеку. Його звати Антарнас. Він на даний момент знаходиться в землях Нігітанії, у Бранахарі. Як тільки ми відправимо Вам цього листа, то одразу ж поспішимо до нього. За нашими даними, він знаходиться там не один, а з декількома послідовниками. Нас сповістив про це Вонор, котрий має перстень-прив’язку до місця, в якому ми зараз. Патур».

Дочитавши до кінця, Данай піднявся з крісла і вже збирався розшукати Ландеріна. Цей лист йому багато важив. Але наближався вечірній час, Ландеріан мав би об’явитись удома, тож Данай не квапився виходити. Натомість вдався до роздумів. За останній період, що провів Данай із Сазерієм, вони переважно займались висліджуванням невідомого, котрий пізніше відкрив храм поблизу Атеріну. Сам він, здається, із танійців, судячи по його манері бою та призиву храмів.

Як відомо, хенталори в минулому спеціалізувались на окремому виді магії – первісній. Відомості про них Данай почерпнув із книг, які давав йому Сазерій, де йшлося здебільшого, що вони свого часу створили безліч храмів для поклоніння. Особливо – поклоніння певним богам, котрі зараз перебувають запечатаними у світі Патанеї. Ось тут і з’явилося питання у Даная:

«А звідки у нашого невідомого такі знання, щоби призвати прихований храм з іншого виміру?»

Довго ламав собі голову, нарешті думка визріла. Це може бути один із бібліотекарів. Тільки чому він вирішив зараз діяти та чому взявся саме за храми, коли його метою є пошук прихованої бібліотеки?

«Можливо, він нею вже володіє, але, прочитавши пророцтва Енантеї, вирішив їх привести в дію».

Тут Данаєві пригадались слова Ландеріана, що він живе понад сотню років, і храм на сході також від нього появився…

«Скоріше за все, це не бібліотекар. То міг би бути його учень. Але звідки у такому разі довголіття? Ним наділяються лише син бога або тонадар», – думав він.

– Ні! – твердо сказав уголос. – За стільки часу не зафіксовано жодного, хто міг би досягнути віку більше сотні років. Це точно повинен бути послідовник шляху. Якщо Анарад зумів обхитрити нас із Сазерієм, один із послідовників іншого бібліотекаря міг учинити так само. А коли це різні люди, котрі призивали храми в наш світ? Таке найімовірніше.

Проте і тут Данай узявся за голову з тієї причини, що все ж існували знання, скориставшись якими, можна було би це зробити. Отож, він повертався знову до питань: «Що це за угруповання?» та «Хто ж це чи що це за чоловік?», «Яка в нього сила?»

Данай вирішив звернутися до фактів, а свідчили вони наступне: від танійського бібліотекаря не надходили відомості про зраду чи зникнення когось із послідовників. А от секірійці якраз здавна полюють за бібліотекарями та їхніми знаннями. Постає наступне питання: «Чи Анарад із ними заодно?» Це вже ближче до суті…

Храм аларіантійців виглядав здоровенним та величним одночасно, порівняно з іншими будівлями столиці, але не більшим від замку. Позолочений купол відблискував на всю округу при полудневому сонцестоянні, дивували своєю довершеністю широко розчинені вхідні ворота, різнокольорова мозаїка зі шматочків скла, ошатні віконні рами, розписи на стінах. Коли заходиш всередину – символи аннахіельського воїнства на знаменах поблизу стін і п’єдестал углибині для поклоніння. Тут кожного дня вранці та увечері відбуваються магічні освячення ромалонів, а в інші години збираються всі бажаючі для молитви під покровом Ларіана.

Позаду собору розмістились будівлі, де навчали майстерності зцілення. По боках спорудили житла для аларіантійців, що при погляді з висоти пташиного польоту утворювали хрест. На перетині його ліній стояв рукотворний пам’ятник, який зображував істинний облік бога їхнього поклоніння – Ларіана. Це молодший брат бога Латіана. Коли латіліанці йдуть у бій із хвалою Латіану, то аларіантійці освячують їм шлях у пітьмі своєю магією і могутніми молитвами.

В цей момент Ландеріан зрівнявся з пам’ятником, а прямував він стежкою північніше, до кімнат тренувань. Там мала перебувати Сейшела.

Якщо оцінювати її вміння володіти мечем, то вони рахувалися середніми, зате лікувати рани вдавалось краще. Вона була приставлена до одного з наставників – Фредеріко Ізнавія. Вже перед дверима її кімнати Ландеріан відчув, як на нього дивиться один із учнів семінарії, судячи з книг у руках.