19.НОВІ ЗНАЙОМСТВА

Прокинувшись уранці, Ландеріан відчув покращення та приплив сил, від чого немов злетів із ліжка в повітря. Він зібрався і попрямував сходами вниз до трактирника. Данай уже вийшов із кімнати, скоріше за все, поки всі спали.

На сходах йому зустрілись двоє незнайомців. Коли подолав останні сходинки, що вели на перший поверх, перед ним постала картина великого сніданку, де майже за всіма столами сиділи воїни та частувалися різноманітними наїдками. Серед них були і Данай із Відо, однак без Руана.

– Приєднуйся до нас! – почувся голос Віто, котрий помітив Ландеріана. – Тобі потрібно підкріпитись, і рушимо до Латенору.

– Де ще один? – трохи сонним, але стурбованим голосом поцікавився той, підходячи до столу.

Знайшовши вільне місце, Ландеріан сів та зібрався покликати трактирника.

– Ми і для тебе замовили… Пригощайся! – випередив його Данай. Декілька хвилин вони сиділи мовчки.

– А куди відправився Руан? – задався питанням уголос Ландеріан.

– Виконує моє завдання. Ми використовуємо перстні-прив’язки. У нас є визначені точки, до яких у разі потреби переміщаємось. Щоби мати їх більше, необхідно володіти великими запасами енергії, – він показав праву руку з трьома перстнями, тихо промовляючи до бібліотекаря: – Ти зможеш тоді потрапити до потрібного тобі місця.

– А на другій скільки?

– Три, – з гордістю відповів Данай. – Я покажу тобі, як творити прив’язку до місця, але це буде наступним уроком після навчання стилю хаталані. Володіння енергією порядку й хаосу тобі потрібне!

– Отже ти можеш використовувати шість порталів, а із скількох?

– Можна скористатись більше десятка перстнями, але це тільки для обдарованих, які спроможні вмістити таку силу. Я наразі працюю з наступним. Сили ще бракує та й концентрацію важко накопичити. Якщо говорити про Анарада, то він володіє вісьмома.

– Наївся! – сказав Віто і відсунув таріль на середину столу.

– Чекаю на вас надворі.

За порогом стояла дещо похмура та вітряна погода. Занурившись у порив вітру, Віто попрямував до кінського стійла. Незабаром до нього підійшли Ландеріан і Данай, котрі про щось сперечались дорогою. Вони почали оглядати коней та поїти їх перед подорожжю.

– Що ж, Данаю, спочатку я повинен відвідати командування, і лише потім випаде змога познайомитись із твоїми, – розкрив свої наміри Ландеріан.

– Ні. Тебе зразу ж потрібно представити твоєму колу послідовників, щоби вони були в курсі справ після вчорашнього. А вже опісля підеш до командування. Як я говорив, твої зверхники можуть мати відносно тебе плани і вже, певно, визначили наступне завдання. Отож щоби тебе звільнити від цих оков, допоможе вплив певних людей, – запевнив Данай.

– Так не можна жартувати з командиром, – зітхнувши, сказав Ландеріан. – Мені ще потрібно з деякими особами зустрітись. Це стосується храму, який я відвідував у Меліанському герцогстві перед подіями поблизу Навари.

– Менше суперечок, ми ще не прибули в Латенор! – обірвав обох Відо.

Через пару хвилин, верхи на конях, вони рушили в сторону Латенору. Прибувши, відправились одразу до його західних округ – внутрішнього кільця навколо замку, де селяться знатні роди. Дорогою зустрічали безліч вартових, котрі озиралися на прибулих, і особливо, на Даная. Ландеріан усе ж погодився спочатку на зустріч із людьми Даная.

– Напевно, тобі знайомі ці квартали, Ландеріане? – запитав Відо, дивлячись на нього.

Він кивнув головою.

– Тож ти маєш знати, що тут знаходиться таверна Яго Зура для воїнів. Ми йдемо туди.

Через хвилин двадцять вони добрались до таверни. Будучи вже усередині, спочатку зайняли місця, а потім Відо підійшов до стійки, щоби замовити елю для трьох. Люду було небагато, десять воїнів. Вони гуділи та обговорювали хтозна-що.

Власникові таверни Відо передав послання, що прибули книги з далеких країв. Зрозумівши суть справи, той долив ель та, розвернувшись, попрямував у комору. Його не було хвилин десять, потім повернувся, глянув на Відо й кивнув головою. Відвідувачам сказав, що необхідно трохи почекати. Пройшло ще чверть години, поки у двері не увійшли двоє людей, одягнутих не як знать і не як воїни. Зверху на них були накидки. Вони більше скидалися на радників. Оглянувшись по приміщенню і замітивши Даная, обидва підійшли до нього й привітались. Далі запитали, чи не хочуть троє мандрівників купити книгу з історії Латенору, показуючи її.

Данай на це відповів:

– Чому би вам не присісти? Незручно розмовляти з людьми, коли одні сидять, решта стоїть. Заодно і книгу переглянемо; можливо, зацікавить, то й придбаємо.

Воїни, які неподалік сиділи, краєчком вуха чули їхню розмову. Хвилину розглядали їх, після чого повернули свою увагу до стола. Обоє присіли, сказавши, що одного звуть Яніг, іншого – Давар. Данай попросив у них книгу, щоби переглянути. Він розгорнув її, пробіг очима першу сторінку, потім перегорнув та, полиставши, зупинився на одній із наступних.

Відо розмовляв із Янігом. Вони сиділи окремо, а Ландеріан, котрий примостився біля стіни, слухав та чекав, коли розмова підійде до важливішого.

– Як у Вас, шановний Даваре, з ціною на цю оповідь? – запитав раптом Данай.