17. ЗАХОПЛЕННЯ

Якщо рухатися на схід через палійські ліси, які починаються від території захоплених земель імперії та продовжуються в Ріаніді до хребта гір Антуран, то натрапите на звивисту дорогу, що в’ється до самої вершини засніжених скель. Від неї врізнобіч тягнуться й стежки, що приведуть до котроїсь із печер. У деяких з них можна побачити секірійців, які проживають там. Поневолений народ зі сходу імперії трудиться в цих печерах, добуваючи кристали та інші коштовності.

За роки таких розкопок вони розшукали декілька прихованих ходів, залишених не відомо ким. Виникло питання: хто ж проживав тут до їхнього приходу? Ходи вели до сховищ із золотими статуетками, артефактами та різного роду кристалами; під час чергового обушуку були знайдені скрині, що містили в собі нерозкриті таємниці. На стінах залишилися мозаїки, викладені кристалами, розповідаючи історію існування вищої сили, якій поклонявся зниклий народ.

Ханнавей наказав не чіпати жодного із зображень. Секірійські художники переносили на пергаменти те, що споглядали на стінах, доставляючи це своєму володареві. Той вивчав їх, співставляв із рештою знахідок та робив висновки, занотовуючи до окремої книги.

Вивчаючи ці ходи, занурюючись у них все глибше, вони натрапили на вихід, який дозволяв оглянути східне узбережжя Енантеї з висоти, де панував холод, кружляв сніг від поривів вітру. Лупаючи киркою камінь, полонені ромалони зуміли оглянути деякі зображення, обговорюючи їх між собою після важкої праці, доходячи висновку: Дентіерію населяли інші боги, що були тут до них… у цих горах проживав народ, кимсь винищений, хоч міг дехто й вижити… на зміну слабшим прийшли сильніші й захопили ці землі тощо.

– Слабший, за якого ви говорите, ще повернеться, щоби забрати своє! – говорив неодноразово Соргон.

– Звідки тобі відомо, що хтось та й повернеться?

На це Соргон відповів:

– Землі ці вже давно не знають спочинку через війни. Ейлейри… аннахіели під заступництвом Латіана… тонадари… Ханнавей зі своїми денірами та ханурами… дарконійці… негазарди з хаунатами… більшість із них прагне заволодіти тим, що їм не належить.

– Про що ти говориш?

– Цей світ зазнав атак непроханих гостей, котрі хочуть нажитись на його скарбах, що за своєю природою є багаторічною працею тих, кого ми бачили на стінах. Залишається лиш очікувати, коли час їхнього повернення настане, бо негоже забувати першородних цього світу, надбання яких представлені нашому зору.

– Загадками говориш!

– Неможливо охопити всю сутність буття та пізнати всі знання. Деякі загадки розгадаються, таємниці розкриються, але щось і приховається. Нам залишається можливість своїми діяннями настановити нащадків, зберегти для них той світ, в якому ми живемо. Думаю, таке повідомлення хотів передати зниклий народ, до таємниць якого ми сьогодні доторкнулись.

Декілька ромалонів, котрі зібралися разом, бо секірійці були трохи на віддалі, контролюючи споживання їжі іншими полоненими, надалі обговорювали розписи на стінах.

– До роботи! – заволали до них секірійські наглядачі, триаючи в руках батоги.

– Продовжимо пізніше, – мовив Соргон.

Столиця імперії – Латенор. Башня з вoронами. Воронник часто тут буває. Він прийшов сюди, щоби забрати послання від птаха, який недавно прилетів.

Їх буває вдосталь за весь день, і у нього достатньо витривалі ноги ще для одного спуску з башти, щоби передати послання. Цього разу прибув невеликий лист-послання для імператора. Сотня сходинок, закручених спіраллю, вивели його в коридор, від якого лабіринтами він потрапив на поверх із залою засідань та покоями імператора. Воронник зайшов, віддав передачу в поклоні.

Імператор насамперед глянув на печатку чорного кольору, що свідчила про загрозу чи несподіваний напад ворога. Лист прийшов із Меліанського герцогства від лорда Едуардо Котона. Його Величність за декілька секунд уже розгортав скручений пергамент. Перед його поглядом постав десяток акуратно виведених речень, що вміщували в собі наступне:

«Для Його Величності імператора Елонія від лорда Едуардо.

Зі смутком на серці я зобов’язаний Вас сповістити про лихо, що спіткало нас та наше місто. Ця невідома загроза постала перед нами на порозі і зветься вона древнім храмом. У час, коли сонце піднімається над горизонтом, неподалік, на відстані двадцяти миль від міста, згустились хмари, пролунав грім і на землі із небес появився храм. Таке передали мені торговці, які йшли караваном до Атеріну. Загрозою вони назвали тисячі воїнів, посіяних навколо храму, немов трава у полі.

Для вияснення ситуації було відправлено два загони, але сили ворога переважили нас. Зібравши ще трохи власних воїнів, ми вирушили до околиці храму. Війна на сході вимагала відправлення сильніших воїнів туди, тож нам не вистачає війська, щоби чинити супротив. Ми все ще збираємо сили з усього герцогства для відсічі ворогу.

У цьому листі я уклінно прошу Вас надати мені, лорду Едуардо, допомогу у вигляді десятків сотень досвідчених воїнів та групу кращих експертів із вивчення древностей, подібних на цей храм».