15. ВИБІР

Ландеріан прокинувся рано. Все було добре, допоки він не пригадав, що треба йти до Анурала – головнокомандуючого групами спеціального призначення, щоби підписати документи стосовно його нового статусу. Сейшела ще не знала про це. Ландеріан спокійно зібрався і полишив дім. Він розшукав Анурала, який зустрів хлопця не зовсім привітно.

– Тобі потрібно було з’явитись учора! – лютував Анурал.

– Доброго Вам дня. Знаю, проте командир Орнун зважив на мій намір завершити деякі справи. Говорив, що попередить Вас.

– Можливо, я вчора не переглядав листів, – Анурал зобразив вигляд непроінформованого. – Ходімо. Тебе потрібно ввести в курс справ: куди скеровують та що потрібно робити. На тебе покладаються великі надії. Це мені Орнун переказав думку своїх воїнів. Слідуй за мною!

Вони попрямували до його кабінету, куди Анурал викликав помічника. Від нього вимагалося швидко підготувати документи та різні супровідні листи, що належало підписати. Загалом Ландеріан витратив на ознайомлення та підписання близько двох годин.

– Закінчили! Тепер можеш повернутись у свій дім, зібратися та відправлятись до групи Орнуна, – сказав Анурал. – Відтепер ти служиш імперії.

Ландеріан підвівся із-за столу.

– Слухаюсь!

Після цих слів Ландеріан розвернувся і пішов до виходу. Анурал додав навздогін:

– Синку, ти хоч і хороший боєць, але не забувай, що в тебе буде відтепер командир! Його накази не обговорюються, навіть якщо це питання життя чи смерті. І запам’ятай: спецпризначенці ніколи не відступають!

– Переді мною довга дорога, – мовив задумливо Ландеріан. – Ви – мій головний командир. Від Вас я отримав перший наказ, який виконуватиму, незважаючи ні на що.

– Тепер можеш іти. Твій командир Орнун буде мені звітувати. Тож тримай це у своїй голові.

Після останніх слів Ландеріан розвернувся і пішов одразу додому. Біля входу на нього чекав Давоніс.

– Привіт! – сказав він.

– Привіт! Я не очікував тебе побачити тут, – зізнався Ландеріан.

– Є надзвичайно важливі вісті. Цього ніхто не має знати.

– Ходімо всередину, – мовив Ландеріан.

Вони зайшли до кімнати. Ландеріан скинув зброю. На столі лежали його зібрані записи. Він прибрав їх, заховавши у шухляду стола. Давоніс, звісно, звернув на це свою увагу, але промовчав.

– Я працюю тепер у відділі стратегій, і мені вдалося дещо довідатись про ситуацію на сході… Інформація подібного характеру тобі потрібна, щоби вижити. Зараз мною командує Бріаній, син імператора Елонія. Так ось, він наразі не знає, про що я розмовляю з тобою. Мені не вистачає знань, які є в тебе.

Ландеріан скривився.

– Ти розумніший за мене. Закінчив Академію з відзнакою, не те, що я. Тебе хоч зараз відправляй у бій, керувати армією наших воїнів!

– Але ти в іншій царині знаєш більше, – чесно зізнався Давоніс.

– Тоді про що хочеш запитати?

– Колись ти мені розповідав про своє дитинство. Точніше, про його частину, яку вдалося пригадати. Це мені потрібно для аналітики.

– Мені мало відомо про моє дитинство… лише легенди, що переказували воїни про мене. Легенди, бо в них важко віриться.

– Коли ми сиділи біля вогнищ вечорами, ти розповідав страшні історії.

– Ти про ті легенди, що ходили селищем? – запитав Ландеріан.

– Ось про це я і хочу з тобою поговорити, – сказав Давоніс.

– Я вже розповідав тобі та іншим про них…

– Про хаунатів, – додав Давоніс.

– Їх запечатано на острові Фелонот.

– Я знаю! А те, що хтось когось бачив уночі?

– Думаєш про їхню примару в лісі? – чи то пригадував, чи то запитував Ландеріан.

– Я вже довго ламаю собі голову над цим. Відколи ти розповів.

– Група воїнів, прибувши до лісу, зникла. Залишився тільки один із них. Він у той момент знаходився далі від інших. Йому вдалося заховатись. Було таке… – говорив Ландеріан. – Але зараз мені не до того. Ще потрібно написати листа Сейшелі та долучитись до воїнів спеціального призначення. До речі, той, який вижив, бачив тоді лише червоні очі в темноті… дві червоні цяточки вдалині. Йому пощастило, що його не помітили. Однак це не хаунат. Коли останніх відтіснив імператор на острів Фелонот разом із негазардами, їх вже ніхто не бачив. Залишки ворогів були виявлені та розбиті . Цим питанням уже займались.

– Нещодавно знову побачили дві червоні цятки в лісі. Діти бавились у хованки затемна. Багатьох дітей вважають зниклими. Історія з цими очима повторюється. Ти більше нічого не знаєш?

Ландеріан завмер на місці й замислився.

– Є легенда про напівлюдину. Він такий самий, як я і ти, проте очі в нього інші. А ось друга половина його, по крові, невідомо від кого. Довго розповідати. Загалом він володіє великою силою, проте на нього, його сестру та друга було влаштоване полювання.

– А через що?

– Його друг – делукен, сестра – раніше звичайна дівчина, а сам він нібито напівтонадар.