14. КЛЮЧІ ЛЕАССИ

Бібліотекар Сазерій саме вирішив почитати. Перемістився у свою кімнату бібліотекаря та опинився по центрі. Навколо були з одного боку стелажі з книгами його попередників, коли з іншого – п’єдестали з різними мечами та артефактами, предметами минулого, які збиралися та приховувалися від зору перед чужими. Він розвернувся та попрямував до полиць, пройшовся ними та зазирнув у рядя старійшини Леасси. Понишпорив серез різних найменувань та прихопив одну із них. Попрямував до столу для читання.

Попередньо прочитав назву: «Другий ключ». Розгорнув книгу та почав бігати очима по написаному, а за мить прикипів поглядом до перших слів, де йшлося про наступне:

«Мене звуть Леассою. Аналогічно до своїх попередників я займався важливими питаннями, подібними до пошуку інших бібліотекарів та унеможливлював ворожі зазіхання на території імперії Ромалон, щоби вберегти порядок. В першу чергу хочу почати розповідати історію з мого життя, а саме з тих подій, які передували основному факту підсилення мене як бібліотекаря.

Був я тоді в землях дарконійської Ланерії. Це відбувся мій візит до старого друга. Від нього я попрямував територіями Ланерії до імперських володінь, а саме Ровонійського герцогства, щоби зустрітися зі своїм послідовником. Той хотів мені дещо розповісти про одну цікаву річ. А коли я прибув, то він ошелешив мене звісткою про ворожого бібліотекаря, котрий на проник на територію імперії Ромалон із Нікади. Той бібліотекар володів силою щита, а точнішим бути – силою “Аннахіос”.

Я одразу зрозумів, що це сильний противник, проти котрого можу вистояти лише я з великим везінням. Впринципі, сила того бібліотекаря полягала у неушкодженості на певному періоді часу. В мене же був ключ меча.

Мій послідовник розповів мені, що нещодавно той бібліотекар навідував декотрих своїх знайомих. Опісля того разом із ними зник, залишивши одного в селищі неподалік. І я зрозумів, до кого потрібно відправитись, щоби дізнатися більше відомостей, бо прихід того ворожого бібліотекаря – лихий знак до чогось. А чого саме, то потрібно вияснити.

Тому я пішов зі своїм послідовником розвідувати місцевість того поселення, далі направився до таверни, щоби розпитати про того, котрого я планував допитати. Це був ясний та погожий день. А всередині десяток мешканців селища охолоджувались прохолодним елем. Я підійшов до трактирника та почав розмову, починаючи про те, чим займаються люди в цьому місці. Той почав говорити про різне, не говорячи нічого конкретного. Але я намагався вичавити з нього детальну інформацію про котрогось із них. Запропонував йому навіть один срібняк, щоби почути те, що потребую.

Він цікаво подивився та його язик дещо більше розвязався. Почав говорити за старійшину селища, пізніше перейшов до коваля і запитав у мене:

– А з яких саме мотивів Ви цікавитесь?

– Переїхати хочу зі сходу. Ось шукаю привітності всюди.

І додав йому, прибрехавши:

– На сході я був землевласником, мав поля. Заробіток почав притухати, через що вирішив пошукати безпечніших місць для життя. Маю намір допомогти тут з хатинами, бо бачу потребу в цьому. Тай собі би збудував за потреби.

І тоді трактирник подобрів дещо. Почав говорити, що тут дуже тихо. Місця для полювань є, прогодувати себе та інших селище може. А ось про візити з інших околиць трапляються не часто, що говорить про спокій тут. Він почав розповідати, що не бачить потреби будувати нові хатини, бо на війну часто забирають звідси. Можливо за років так ще три і селище опустіє.

– Це свідчить про високий рівень воїнства тут у вас.

– Мабуть!

Я же запитав:

– А хто тренує бійців?

– Це традиція з минулого: змагання.

– Зрозуміло.

І далі я вирішив перейти до головного:

– Мені говорили в столиці знайомі, що тут у вас є один чоловік на ймення Окат. Говорили, що він ювелір.

– Та вам не вірно протрактували його сферу діяльності. Насправді, його вабить кожна таємниця та секрет. Поговорюють, що він ділиться цими даними з кимось впливовішим навіть за нашого старійшину. Паршивий тип загалом, але виманює різні подробиці з герцогства дивними способами, відомими лише йому. Хочете, то запитайте у нього, що чувати про це селище та його історію, по цьому він точно вам більше розповість. А в мене зараз робота, тому перепрошую.

– Розумію. Дякую на цьому.

І я з послідовником пішли геть, направившись до хатини того підозрюваного для нас. Він жив майже неподалік. А коли ми підійшли до його хатини, хтось мелькнув у віконці. Мені одразу виявилось щось підозрілим, через що я пошепки промовив своєму товаришу, щоби той очікував поблизу дверей та гукав: «Відчиняй!». Сам же я почав обходити будинок, прислухаючись до кроків, якщо потрібний мені чоловік планував вийти заднім ходом. Але коли я приховався за куточком хатини, то на мене вискочила жінка. І вона не злякалась мене, а спробувала атакувати, промовивши заклинання бібліотекаря, яке викликало силу ключа.

В результаті, в мене поцілила енергетична куля зі стилю хаталані та відкинуло на відстань. Я, оговтавшись, помітив, як вона стояла на місці та придивлялася до мене, зрозумівши, що перед нею появився інший бібліотекар. Аура темно-червоного кольору в неї зникла і вона підійшла поближче, розуміючи, що немає жодної загрози від мене відносно моєї реакції.