8. ПОВЕРНЕННЯ ДО СТОЛИЦІ

Дорогою назад Ландеріан лише міркував, був задумливим, мало відповідав на запитання, часто озирався, в сторону Антанії чи сходу, а прямували вони у столицю Латенор. Раптова зміна його настрою та поведінки стривожила імператора й Настоятеля Азарена. Вони почали міркувати з цього приводу:

– Він щось повинен знати і достеменно знає! – переконував імператор Азарена. – Попередньо я наказав більше довідатись про хлопця та його батьків. Воїни Ланарету будуть збирати інформацію. Мене сповістять листом…

– Бачу Ваші сумніви, Ваша Величносте, щодо мотивів Ландеріана. Та можу запевнити, що я неодноразово за ним спостерігав, і замітив, коли він говорить правду. Тому його відповідь на Ваше запитання, чи знав він про підземний тунель, цілком правдива. Для нього це було неабиякою несподіванкою. Перехопивши погляд, мені стало зрозуміло про його невідання відносно справжніх справ батька.

– Ти хочеш сказати, Азарене, що він у такому віці нічого не знав про власну хатину?

– Є сім’ї, у яких дітям забороняють вештатися батьківськими кімнатами. Можливо, подібне і в його випадку трапилося.

– Припустимо, такий варіант має право на життя. Тоді поясни мені: хто його батько? Щоби добратися до тунелю, потрібно було постійно прокопувати до нього шлях. Те, що скривається за дверима, існує під Антанією давно. Тому постає питання: як батько Атія знайшов хід туди, як його проклав, бо він же повинен був виносити землю, що викликало би підозру в місцевих жителів.

Азарен замислився на мить та, зрештою, мовив:

– Я на його місці спробував би робити це вночі, коли всі сплять. Але й у цьому разі хтось та повинен замітити. Це означає, що хід прокладений давно!

– Тоді чому ми цього раніше не дізналися?

– Хтось приховує деякі таємниці, діє у нас за спиною, не на користь імперії.

– Ось до цього я і веду! – підмітив імператор Елоній. – І хто ж насправді батько Атія?

– Будемо сподіватися, що відповідь, згідно з Вашим наказом, проллє світло для Вас, – відповів Азарен, а сам подумав: «Той перстень, подарунок батька Ландеріанові, повинен відповісти на питання. Бо якщо я правильно міркую, то призначення його відоме бібліотекарям».

При наступній зупинці, імператор з Азареном пройшовши поміж рядами воїнів, попрямували до Ландеріана, щоби поговорити з ним.

– На даний момент мені цікаво, що із себе представляє Ландеріан у бою. Минулого разу він показав хорошу швидкість, непритаманну абикому, – говорив імператор.

Підійшовши до воїнів, із котрими був хлопчина, обидвоє побачили наступне: він з мечем у руці повторює рухи за латіліанцем. Поволі, однак послідовно вивчав розворот із викручуванням меча. Такий прийом воїни використовують для обеззброєння противника. Імператор зупинився, мовив до Азарена:

– Раніше він замкнутим був, а зараз вчиться володіти мечем. Він до чогось готується!

– На мою думку, йому потрібно допомогти в цьому, коли прибудемо в столицю! – сказав Азарен і додав: – Чи дозволите Ви мені навчати його тим знанням, які я вважаю за необхідне?

– Він вже потрібного віку для цього. З нього виросте хороший воїн!

Імператор стояв на відстані та спостерігав за Ландеріаном, пізніше віддав наказ на збори й відправлення в дорогу. До столиці ще залишався тиждень їзди верхи зі щоденними зупинками, впродовж яких Ландеріан вивчав прийоми бою. Вже наближаючись до самого Латенору, хлопець під’їхав до імператора. Той забажав із ним поговорити.

– І ким ти прагнеш стати, Ландеріане? – запитав у нього володар імперії. – Вчишся володіти мечем, раніше почав освоювати навики зцілення. А як у тебе з освітою, знаннями? Скільки книг ти прочитав, про що вони були?

– Мені важко відповісти на це питання, адже я не пам’ятаю частини свого життя.

– Тоді здійснімо перевірку, – сказав імператор. – Воїни готуються попередньо до відповідальних битв. Що входить до цього?

– Залежно які воїни! – відповів Ландеріан. – Селяни мають нижчий рівень знань відносно володіння мечами, луками чи магією. Пов’язано то зі збором урожаю, засіванням полів, тому вони підтримують імперію їжею. У великих містах, на кшталт Латенор, Ланарет, Водон, декотрі мешканці також працюють на полях. Останні мають меншу змогу навчатися та рідше стають воїнами, магами.

– Але я поставив запитання про воїнів! – наголосив імператор Елоній.

– Воїни купують мечі, обладунки перед вступом в Академію. Можу припустити, що вони й до неї тренуються, бо сам неодноразово так діяв.

– Коли ж це? – запитав Азарен.

– У вільний час.

– І чому ти навчався? – запитав імператор.

– Стрільбі з лука, – говорив Ландеріан. – Здається, батько вмів ним володіти, бо робив їх для інших. Так ми заробляли на прожиття: виготовляли луки та стріли, сагайдаки для останніх. Паралельно мене навчали тому.

– Але у володінні мечем ти також непогано справляєшся, – підмітив Азарен. – Цьому тебе хтось повинен був навчати.

– Ні, – заперечив Ландеріан. – усе, що я вмію, навчився у столиці. Перед тим відбувалися тренування з другом. Проте із латіліанцем я побачив, як саме потрібно володіти мечем. А коли трапився напад денірів, Ваша Величносте, зрозумів Вашу міць та силу.