7. А ЩО ЗА ТИМИ ДВЕРИМА?

Подальший час Ландеріан провів у товаристві латіліанців, тренуючись разом із ними. Азарен рідко його відвідував, імператор ним не цікавився. Це було дивним. Та й він не задавав питань. Очікував, що буде далі, слідкував за подіями.

Але одного разу терпець увірвався, і він вирішив зробити хід. Він помчав верхи повз ряди кінноти та возів із продовольством. Він бажав почути відповіді на наболілі йому питання.

– Ти куди, хлопче? – запитав імперський воїн, який охороняв імператора разом із десятком інших латіліанців.

Ландеріан проїхав мимо нього, не відповідаючи. Було вже ясно, що з цього нічого не вийде. Проте він вирішив спробувати.

– Ландеріане! – вигукнув позаду нього воїн, з яким він тренувався.

Хлопець не послухав. Він зрівнявся з конем імператора. Двоє імператорських воїнів одразу відреагували на Ландеріана та спрямували коней до нього.

– З якої причини ти порушуєш стрій? Повернись на своє місце, негайно! – вигукнув один із них.

Ландеріан продовжував мчати вперед. Його помітив Азарен та зміряв поглядом сам імператор.

– Я маю для Вашої Величності відомості! Мені вдалося дещо пригадати з того дня! – вигукнув хлопець.

Імператор Елоній щось сказав латіліанцю поблизу себе, той поспішив передати слова хлопцеві.

– Його Величність наказує тобі повернутись у стрій. Сповістиш йому все, коли буде зупинка, а тепер відправляйся на своє місце!

– Це стосується секірійського бібліотекаря Арнаула! – викрикнув знову Ландеріан.

Найближчий до Ландеріана латіліанець промовив до нього:

– Зараз це не є клопотом імператора. Ти порушуєш дисципліну. Можливо, ти так зрозумієш?

Ландеріан збавив швидкість лише після того, як перехопив грізний погляд Азарена.

– Ти куди мчав так, що тебе годі було зупинити? Ставлячи запитання, на які ти хочеш негайно отримати відповідь, спочатку подумай, чи варто спішити! – промовив до нього латіліанець, який проводив із ним тренування.

– Я повертаюсь у стрій, – сказав Ландеріан.

«Ім’я ворожого бібліотекаря повинне зацікавити імператора. В такому випадку він би захотів послухати мої спогади. Але це, якщо він не хоче мати секретів від своїх воїнів. Чому ж тоді імператор так мчить уперед? Щоби дістатись селища Антанія? Я – з цього селища. Однак це не може так сильно позначитись та бути причиною термінового відправлення туди. Ймовірно, імператор хоче там знайти щось таке, про що я не підозрюю», – розмірковував Ландеріан.

Через декілька годин їзди верхи вони зробили зупинку, щоби відпочили коні. Імператор підійшов з Азареном до Ландеріана. Він прагнув подивитись для початку, наскільки вправно хлопець володіє мечем. Години тренувань від моменту від’їзду зі столиці повинні були щось дати для нього – певний позитивний результат.

– Не смій припускатись помилок! – наголосив латіліанець перед тим, як Ландеріан розпочав бій з імперським воїном. Суперника йому виставив сам імператор.

Ландеріан ступив крок уперед, зайняв позицію з мечем у руці. Меч для нього був заважким, бо йому дали звичайну зброю, якою володіють воїни імператора. Спочатку Ландеріанові навіть було важко рухатись із ним. Піднімати його та відповідати на швидкі атаки виявилося вкрай нелегко. Тому Ландеріан програвав у всьому: швидкості, маневруванні, ухиляннях та блоках.

– Ти не можеш мені протистояти, Ландеріане? – запитав супротивник.

Ландеріан мовчав. Його починала охоплювати лють від невдач.

– Можливо, тоді складеш зброю та визнаєш поразку? – запитав він знову.

Атака за атакою понеслись на нього. Ландеріан пробував відбивати їх, але не кожного разу вдавалось. Якщо би він протистояв у реальному бою, то давно б уже загинув.

– Додай швидкості! – промовив імператор. – Це наказ!

Ландеріан повернув голову до імператора зі здивуванням. Потім поглянув на Азарена, який кивнув йому з холоднішим виразом лиця, ніж завжди. Ландеріан прислухався до місцевості, звуків, що вирували навколо. В цю мить він відчув, що є самотнім так само, як у своєму селищі Антанія. Ця безвихідь його вкинула в панічний стан. Меч ледве тримався в руці. Неочікуваний крок у його сторону… другий… меч вилітає з руки… в очах темніє, він кудись провалюється… втрачає свідомість… серце стукнуло раз…другий.

«Атакуй, що є сил! Наказую тобі!» – почувся голос у Ландеріановій голові.

Ландеріан приходить до тями і бачить, що стоїть з обламаним мечем. Інші латіліанці кинулись в його сторону, він не розуміє причини цього. Обертається, противник лежить на землі, тримається за ногу. З неї стікає кров. Імператор – поблизу нього. Азарен подає допомогу, зцілюючи рану. Ще мить і хтось викрикує слова «танара даха». Ландеріан скованим падає на землю, не в змозі поворухнутись.

– Ти в порядку? – запитали Ландеріанового супротивника.

– Здається, житиму, – відповів той.

Імператор підійшов до хлопця, присів поблизу нього.

– Хто ж ти насправді? – поцікавився він.

Ландеріан, не зрозумівши нічого, лишень видав: