6. СПОГАДИ

Пройшло декілька днів, які Ландеріан провів у дорозі до Ланарету. Він рідко бачив Азарена, котрий здебільшого був коло імператора. Натомість Ландеріан спілкувався з особистою охороною імператора, із якою тренувався під час зупинок. Охоронці дали кілька уроків саме для нього, щоби хлопець відчув усю складність протистояння з грізнішим противником. Йому це припало до вподоби. Він почав усвідомлювати, наскільки є слабким відносно них та скільки потрібно ще рости. Завдяки еліксирам, що замовив для нього Азарен, він зміг витримати ці посилені тренування. Вони добавляли йому сил.

Одного дня їхньої подорожі Ландеріан зрозумів, що йому може не випасти нагода поговорити з Азареном так, як зараз. Верховний Настоятель аларіантійців йшов у його сторону.

«Перше, що мені потрібно в нього запитати, так це про той день, коли мене знайшли. Але чи захоче він розповісти? Хмм… Коли зі столиці відправлялись, він мені дав обіцянку, що розповість. А тепер уникає мене. Хмм… Чи, може, причина в чомусь іншому?» – розмірковував Ландеріан.

– Мені поки що незвично називати тебе Ландеріаном, тому скажу: Атію, ти багато питань породив, коли пригадав власне ім’я.

– Що Ви хочете цим сказати? – запитав Ландеріан.

– Я маю на увазі, що тобі скоро потрібно буде виконувати свій обов’язок: звітувати перед імператором про досягнення в оволодінні мечем. Ти з якихось причин подаєш надії і становиш таємницю водночас. А нерозкриті загадки тривожать Його Величність. Якщо між нами, то я дещо довідався про тебе… Однак нехай це буде нашою таємницею...

Ландеріан зробив здивований вигляд. Йому на думку спало одразу, що Сейшела все розповіла про нього. Як же він помилявся в ній! Це Ландеріан зрозуміє пізніше.

– Ти, можливо, сам не знаєш про себе всього. Але коли ми відправлялись зі столиці, з храму, я тобі пообіцяв, що розповім дещо. Так ось…

Скориставшись паузою в словах Азарена, Ландеріан сказав:

– Тоді… в той день… коли приходили до нас торговець еліксирами Вейон та його дочка…

– Знаю, Ландеріане! Ти не винуватий, що вона вирішила довідатися про тебе більше… вона в такому віці…

– Я не зрозумів її тоді і не хотів довіряти їй свої спогади. Вони для неї могли би бути гнітючими, – сказав Ландеріан.

Азарен із розумінням посміхнувся.

– Так, дівчина, можливо, захопила твоє серце… проте тобі зараз потрібно зосередитись на тому, що я скажу. Її поряд немає, а ми прямуємо до Ланарету. Звідти – в Антанію…

Ландеріан здивувався.

«Виходить… вона нічого не розповіла про мене?» – промайнула думка в його голові.

– Ви з нею ще не раз побачитесь… не переживай.

– Ми будемо в них часто замовляти еліксири? – запитав Ландеріан.

Азарен замислився через почуття дівчини до хлопця. Однак щось зробити для Сейшели він неспроможний. За своє життя Верховний Настоятель зрозумів просту річ: у таку ситуацію йому не вартує втручатися. Так, еліксири потрібні для хлопця, вони бачитимуться, але що між ними буде – це вже Азарен поклав на волю богів.

Наступний час Азарен приділив хлопцеві, щоби розповісти про події того дня, коли його знайшли єдиним із живих поблизу селища, в полі. Ландеріан просто слухав. Дещо із дня побоїща в Антанії він уже пригадав, тому зацікавився його версією, яку вони припустили.

– Ось так ми тебе знайшли і відправили до столиці на лікування, – сказав Азарен.

«Чи перестане для мене бути таємницею той момент, коли я зірвався на ноги поблизу Сазерія, і що відбувалося далі? Хмм… Зустріти би знову цього Сазерія та розпитати в нього, що трапилось тоді. Але він бібліотекар. Потрібно про це запитати в Азарена», – роздумував Ландеріан.

– А що Вам відомо про бібліотекарів? – запитав він.

– У принципі – небагато. Це особливі воїни, які мають свій шлях. Їх ніколи не можна спіймати. У них більше сил, ніж в імперських латіліанців. Проте вони поступаються аннахіелам. Можливим варіантом бути могутнішими за останніх є володіння повною силою першого бібліотекаря Олемора – єдиного із бібліотекарів, котрий отримав свою силу від богів через притаманні йому якості, проявлені ним при знайомстві із самим Латіаном та його братом Ларіаном. Олемора вже немає. А ту силу, якою він володів, розділено… хмм… думаю, тобі вже можна говорити про реальну ситуацію, в якій ми живемо. Володар секірійців викував посох і зумів з його допомогою здолати першого бібліотекаря. А далі почались війни між тими, хто володів частинами сили Олемора. Вони прагнули здобути могутність, якої їм не було призначено отримати.

– І серед них був один бібліотекар, котрий почав полювання за мною, бо не зумів убити в селищі Антанія, – зізнався Ландеріан.

– Очевидно, так! – підтвердив Азарен. – Після атаки імператора на цього бібліотека ря, його було поранено. Серйозно поранено.

– А що в такому разі з ним буде?

– Сила знайде собі іншого. Єдиним, хто міг перемогти імператора чи, скоріш за все, витримати його атаку, є бібліотекар, який має силу бога Латіана. Він, не скажу, що найсильніший, проте… з ним безнадійно змагатись.

– А чому він такий страшний та яку становить загрозу? Є ж інші бібліотекарі, вони також мають силу, що може створити проблеми, – цікавився Ландеріан.