1. ПОБОЇЩЕ В АНТАНІЇ

Селище Антанія було за спиною, попереду виднівся ліс, до якого вела широка втоптана дорога. По обидва боки дороги розкинулись поля, всіяні достатньо високими травами, де можна припасти долу та сховатись. Посеред цієї рослинності пролягала непомітна стежинка, яка тягнулась паралельно шляхові. Хлопчина відвідував кожне тренування зі своїм другом, що заборонялось батьками та воїнами селища, бо в подальшому його будуть і так навчати цьому. Юнаки були жителями імперії Ромалон та жили на східному її терені. Обоє друзів зайве не переймались через зауваження зі сторони чи ті ж покарання. Знаходили способи, щоби не пропустити… продовжували, бажаючи позмагатись один з одним на дерев’яних мечах, хоча для жителів селища вистачало роботи, яка забезпечувала армію імперії на передовій. У своєму бажанні стати кращим із кращих, достатньо сильним противником для ворога в майбутньому цей хлопчина стрімголов біг, не озираючись, не розуміючи, що скоро його спіткає трагедія.

– З цього місця потрібно переїжджати, – промовив Соргон, житель селища Антанія, котрий згодом додав: – Тут не дуже вже й безпечно. Я знаю про наказ імператора відправити сюди армію для захисту та підкріплення тилу, однак тривога все ще тримається в мені. І це заважає спати ночами. Я постійно переживаю за нашу сім’ю… ставлю одне й те ж питання: чи не прийдуть сюди вороги?

Подібну розмову часто провадив цей чоловік, бо жив він із своєю сім’єю на лінії зіткнення воїнства імперії та загарбників зі сходу. З півночі на південь, від земель Нікади до Танурійських гір, простягалась лінія фронту. Імператор стягував сили з усієї імперії, що тягнулась від західного побережжя, та відправляв для стримування секірійських сил – так звались воїни, котрі встигли захопити майже три східні герцогства за наказом їхнього володаря.

– Любий, ми прожили тут доволі довгий час. Потрібно дочекатися прибуття наших захисників. Тоді й життя налагодиться. Вони захищатимуть нас. А ми натомість будемо годувати їх.

Селище Антанія, яке мало головну вулицю та провулки, що тягнулись від неї врізнобіч, розміщувалося неподалік лінії бойових дій. Спільними силами всі його жителі поставляли припаси, заточували зброю, підліковували ранених, котрі направлялись до них командирами, робили луки та стріли, до чого були залучені цей чоловік із дружиною.

– Є ймовірність, що таке трапиться. Проте коли вони прибудуть? Наших воїнів не вистачає для відбиття нападу.

– Поки що. Потрібно дочекатись їх, бо наказ був відданий самим імператором, – відповіла дружина.

Вони сиділи поблизу своєї хатини, що була поділена всередині на три кімнати. Чоловік натягував тятиву на новий лук, а жінка готувалася розкладати пера на більші та менші. Це було оперення для стріл. Воїни часто приїздили верхи до селища, щоби запастися озброєнням. Натомість подружжя отримувало добру копійчину. За в’язку з двадцяти стріл давали п’ять срібних монет під назвою літен. За один хороший лук платили від п’ятдесяти до вісімдесяти літенів.

Грошова політика в імперії була добре поставлена – відповідно до витраченого часу на виготовлення того чи іншого предмета. Імперія мала свої копальні, розміщені на її території, там добувались цінні метали. В подальшому їх переплавляли та очищали від домішків, виливали у форми. Робили монети із золота, срібла та міді, заготовки для мечів із заліза і того ж срібла та ін. Ще вищою цінністю були кристали, серед них найдорожчим – фленій вартістю десять золотих за один маленький камінець. Більші ж кристали використовували для вкладання в рукоять меча. Кристали розміром у троє складених в ряд яблук використовувались для посохів, бо мали по своїй природі магічні властивості зберігати в собі заряд енергії. Такі кристали цінились, як сорок маленьких, завбільшки з горіх, майстри роблять із них підсилення для зброї воїнів.

Раптом із хатини почувся плач немовляти.

– Займайся луком, Соргоне! Я заспокою нашого Кастераса.

Чоловік сидів на лавці та натягував тятиву на вже інший лук. Довелося дещо спотіти, щоби це зробити, оскільки той був виготовлений із надтвердого дерева, що росло неподалік, у палійських лісах. Деякі ж луки були зроблені з дерева онара, притаманного стрілам. Воно м’якше за делен, стріли з якого летять набагато далі. Проте не вперше йому робити лук з такого матеріалу. За нього він би отримав один дулен і двадцять літенів. Усе зосереджувалось на властивостях цього лука: стріли з нього долали відстань у чотириста кроків, а сам лук призначався для точної стрільби і використовувався професійними лучниками.

– Секірійці… секірійці нападають! – почулось Соргонові здалеку.

Він зірвався на ноги, лук уже був готовим для стрільби, стріли також. Схопив їх та забіг у хатину, наказавши заховатись дружині з сином.

– Де є Ландеріан? Де мій син? – у розпачі та сльозах закричала жінка.

– Я його знайду! Заховайся в лісі з Кастерасом!

Соргон вистрибнув на подвір’я, також прихопивши меч із собою. Він побачив, як десятки вершників вриваються в селище. З хатин почали вибігати озброєні воїни з мечами та луками. Прицілившись миттю першою стрілою, випустив її. Секірійський воїн, який мчав попереду, звалився з коня. Вилетіла друга стріла. Вона прошила шию іншого нападника наскрізь, потрапивши в голову коневі позаду. Соргон знову натягує тятиву, випускає стрілу. Звалюється ще один вершник під копита ближнього коня. Той перечіплюється та падає на землю з їздцем на собі.

Ворог повністю заполонює вулиці селища Антанія. Полилася кров антанійців від ворожих мечів. Противників було значно більше… значно більше. Соргон вийняв меч, рубанув вершника, той звалився; витягнув зі сагайдака стрілу, метнув її та поцілив у ще одного.