У Варшаві

Віктор не розумів, як він опинився в старому місті у серці Варшави, зараз перед собою він бачив обличчя янгола, прекрасного янгола, з сліпучою сором'язливою посмішкою, блакитними сяючими очима, обрамленими чорними довгими віями, чорними дугами бровами і волоссям сяючим і м'яким, кольору стиглого пшеничного колосся, в білому одязі і на ковзанах. Найдивніше було те, що вони кружляли з цим янголом в дивному танку, на ковзанах по білосніжному катку. 
- Ніна, - прощебетав янгол своїм мелодійним голосочком.
- Що? - Віктор на мить зупинив танок, потім спохватився і скромно відповів:
- Віктор.
І вони продовжили свій танець, кружляючи по білому катку під різнобарвне миготіння гирлянд і м'якого освітлення тисячі вогнів старого міста. Раптом пішов сніг, перетворюючи цю зустріч в ще магічнішу і прекраснішу. Двоє молодих людей кружляли в танці у прекрасну чарівну ніч перед Різдвом… І все навкруги сяяло радістю і передчуттям чогось прекрасного, передчуттям надії…

Ніна і Віктор ще довго гуляти засніженими вулицями старувки, розповідаючи один одному про себе, про своє життя і раділи, що доля привела їх в ту ніч в старе місто. Вони обмінялися телефонами і запланували відсвяткувати Різдво Христове разом.
Віктор прийшов додому, мама вже спала, було вже по дванадцятій, прийшло Різдво.

Віктор все лежав у ліжку і ніяк не міг заснути, перед його очима була вона, Ніна, зі своїми волошковими очима і доброю сором'язливою посмішкою…
Ніна теж не могла зімкнути очей до ранку, Васька ніжно муркотів у неї в ногах, а вона все ще бачила перед собою красиве, сильне і вольове, і водночас хлопчаче, задумане обличчя Віктора, так ніби в нього боліла душа… Вже над ранком дівчина заснула і проспала до години десятої, поки її не розбудив телефон, це був Віктор. Він сказав, що розмовляв з матір'ю і вона дуже хоче познайомитися з Ніною, тому запрошує її відсвяткувати Різдво Христове до них. Дівчина соромилася, вона ж тільки недавно познайомилася з Віктором, та її серце відчувало, що він добра людина і тому вона прийняла пропозицію хлопця.