Побратим

Віктор взяв шеврон свого загиблого побратима Святослава, на шевроні був напис:
"З нами Бог, за нами Україна!"
Він пригадав хлопчачу посмішку і волошкові очі свого друга, свого побратима і його непереможний оптимізм, як він завжди рвався у саме пекло бою і як москалі тікали від його побратима.
Позивний Крук і тепер наводить жах на москалів, здається дух Святослава і тепер витає над їхньою бригадою і допомагає їм знищувати все це російське зло, яке прийшло на нашу Українську Землю.
Перед очима Віктора виринає та ніч, вони з побратимами сидять в окопі біля вогнища, Святослав співає:
"Ой у лузі червона калина похилилася,
Чогось наша славна Україна зажурилася.
А ми тую червону калину підійдемо,
А ми нашу славну Україну гей гей розвеселимо!"
І всі хлопці і дівчата підхоплюють:
"А ми тую червону калину підійдемо,
А ми нашу славну Україну гей гей розвеселимо!"
Вони весело розмовляли і їли борщ, який привезли волонтери сухий в пакетиках, дівчата засипали ці пакети з борщем в казан і заливали окропом, потім доводили до кипіння і гарячий борщ розливали по горнятах кожному - це була справжня смакота, борщ майже як вдома у мами.
Та раптом посеред окопу впала граната, і Святослав різко рвонувся і накрив її собою, прозвучав глухий вибух, всі залишилися живі, не стало Святослава… 
Віктор сумно вдихнув повітря і пішов на кухню, там він зробив міцної кави. А може командир має рацію і йому справді потрібно було поїхати відпочити…
У Віктора залишилася тільки мама, яка зараз проживає у Варшаві і він може поїхати до неї.