Київ, два дні перед тим.

Хлопець якось дивно почувався, він, після поранення, мусить відпочивати вдома, в той час, як його побратими воюють за кожен клаптик Української землі, звільняючи її від російських окупантів… Проклятих рашистів, які прийшли з війною на нашу Українську Землю, які вбивають невинних мирних  українців і людей інших національностей, для яких Україна стала рідною домівкою… Російські кати нищать наші міста і села, вбивають маленьких діток, стариків, руйнують лікарні, пологові будинки, школи, житлові будинки, використовуючи тактику випаленої землі, москалі кидають бомби і ракети на мирних українців вночі, коли люди сплять і вдень, коли українці намагаються просто жити і працювати в умовах війни… Віктор не міг змиритися з цим російським злом, з цим російським терором, тому він з перших днів пішов на фронт, боротися з цим злом, захищати невинних мирних українців і свою Україну від навали цієї жорстокої орди. Тепер, з настанням холодів, москалі почали використовувати іншу жорстоку тактику, вони бомблять інфраструктуру України, хочуть замордувати жителів України холодом і темнотою, та наш народ нездоланний, українці, як мурашки об'єдналися в єдиний живий організм і кожного разу, після нових російських атак, вони відновлюють інфраструктуру міст і сіл України, допомагають один одному вижити.
А ті українці, які живуть за кордоном, кричать на весь Світ правду про російську імперію зла, а ще постійно збирають кошти і присилають до України все нові і нові конвої з гуманітарною допомогою, все необхідне, від продуктів харчування, ліків, одягу і до генераторів, бронежилетів чи тепловізорів. Так, ми українці непереможні, бо в кожному з нас живе Бог, наші серця наповнені Божою Любов'ю і Божою Силою, нас не залякати і не перемогти, як би ворог не намагався, він програє, російська імперія зла вже програла, бо Бог об'єднав весь Світ разом з Україною на боротьбу проти всього російського зла. Весь Світ тепер проти всього російського, весь Світ тепер побачив істинне обличчя росії - обличчя зла, тероризму, лицемірства, брехні, заздрості, жорстокого ставлення до людей і природи, до всього, що створив Бог. І Слава Богу Святому, що російська пропаганда тепер вже немає сили в цивілізованому Світі, але вона все ще діє на самих росіян, які дивлячись по телевізору, як вбивають невинних людей в Україні, як не дивно, радіють цьому і кажуть, що так українцям і треба. Це ж якою хворою має бути психіка у росіян, щоб радіти смерті інших людей… 
Віктор закрив долонями обличчя, в нього розболілася голова від всіх цих думок, він різко встав і почав ходити по кімнаті, він отримав відпустку від командира і змушений їхати відпочивати. Віктор був трохи злий на свого командира, не розумів його наказу, як він може зараз його відсилати у тижневу відпустку, коли на кону доля його Батьківщини, доля його друзів, побратимів і посестер, які пліч о пліч захищають Україну. Віктор не може зараз піти у відпустку, так його поранило осколком ворожої ракети в руку і контузило, але рана вже затяглася і він може хоч зараз піти на будь-яке бойове завдання. Та командир категорично заборонив, сказав, що йому, Віктору, необхідно відпочити, побачитися з рідними… З рідними… І у Віктора навернулися сльози на очі…
Його батько загинув в бою під Києвом ще на початку повномаштабного вторгнення москалів в Україну, сестра з сім'єю заживо похована під уламками свого будинку в Харкові, в будинок влучила російська ракета, їх так і не знайшли і не витягнули з-під уламків, через постійні обстріли російських "градів". Його дівчина Оленка була згвалтована і розстріляна москалями - цю жорстоку новину Віктору повідомив батько Оленки. Як він може зараз їхати у відпустку, коли душі невинно вбитих і закатованих його рідних і земляків волають про помсту до Неба… Як? Сльози котилися по його обличчю вперше за одинадцять місяців цієї кривавої війни, яка забрала життя його рідних і близьких, його земляків. Віктор не міг змиритися з цими смертями, він хотів помсти, ще більше "хороших" росіян, які вже ніколи нікого не зможуть вбити, згвалтувати, катувати, вже нічого не будуть нищити і руйнувати. Віктор ненавидів все російське зло, все, що москалі чинили в Україні, але він любив добро і правду, він хотів Божої справедливості і, не зважаючи на ненависть до своїх ворогів, у його серці жила Любов, справжня Божа Любов до своїх земляків, до своєї України. Він не міг змиритися зі злом, яке російські варвари чинили в його Україні, його душі було тяжко, тому його дух тіло рвав до бою.