Глава 4

— Владо, повернись! — Кричала Даринка, стоячи у прочинених дверях, жінці, яка вже покидала їхній двір.

Влада зупинившись оглянулася, але повертатися не квапилася. Даринка здригнулася від холоду, та ще раз покликала.

— Повернись. У будинку тепло, хоч зігрієшся.

— Але ж тебе сваритимуть. — Від воріт крикнула Влада.

— Я щось вигадаю. Ходи сюди. — Просила дівчинка, та прихилила двері, адже на вулиці справді холодно.

Коли Влада увійшла в прихожу. Дівчинка зацікавлено дивилася на неї, а тоді звівши брови разом запитала.

— Ти, що грала роль, снігової королеви?

— Так. — Розгублено погодилася жінка, потираючи червоні від холоду руки.

— І ти така ж злюка, як снігова королева? — Знову невдоволено перепитала Даринка.

Влада хмикнувши посміхнулася, та знизала плечима.

— Наче ніколи злюкою не була.

— А тоді чому таку роль вибрала? — Ховаючись за ведмедя, допитувалася дитина.

— Та не обирала я, а взяла ту, яку залишили. Я працюю в іншій сфері, але інколи беру участь в постановках. Мене знайома попросила допомогти, от я і погодилася. — Зітхнула, та додала. — Мені й самій, ця роль не до душі, але ж дітям потрібно подарувати казку...

— Точно? — Все ще з недовірою допитувалася Даринка.

— Точно. — Обійняла себе руками жінка, та поцікавилася. — Як тебе звати?

— Дарина, я. — Все ще насторожено представилася дівчинка.

— Даринко, я можу скористатися твоїм телефоном, аби викликати собі таксі?

— Так, звичайно. Ходи зі мною. — Все ще не сміло запропонувала дівчинка.

— Ні, Даринко, я тут зачекаю. Ти краще принеси мені телефон сюди. Я швидко викличу таксі та піду. Не хочу, аби тебе сварили через мене.

Даринка кілька секунд пильно дивилася на симпатичну білявку, з червоним від холоду носом та щоками. Сукня їй личила, у ній Влада виглядала справді неперевершено, але роль снігової королеви, точно не для неї. Ця жінка людяна та досить мила.

Швидко принесла непроханій гості свій телефон. Але лінія була перенавантажена. Додзвонитися до служби таксі, було неможливо.

— Владо, ходімо, я пригощу тебе чаєм, а, то ти вся тремтиш. — Уже сміливіше та хазяйновито розпорядилася дівчинка.

— Але ж, Даринко, у тебе будуть неприємності через мене?!! — Не поспішала погоджуватися жінка.

— Не хвилюйся, Владо, тато у мене добрий. Може сильно кричати не буде.

— Ну знаєш, Даринко, ти мене заспокоїла. — Посміхнулася Влада.

— Ходімо. — Взявши жінку за руку, дівчинка вела її на кухню. Бо тепер переконалася, що Влада справді заблукала.