Х. Чарівні квіти «недоторки»

Одного дня Флетчер запросив Хариту на тривалу прогулянку до лісу. Це було виконання давньої обіцянки, крім того старому романтику хотілося показати особливу красу місцевості на околицях Лімаса.

До цього часу Генрі Вансульт допоміг Хариті із садом, налагодивши просту, але ефективну систему зрошення. Квіти росли й розпускалися швидко, наче сонце чарівним золотим промінням і цілюща вода живила їх. Вони пахли прохолодою.

Але напередодні прогулянки Флетчер несподівано простудився і опинився у ліжку з температурою, тож попросив Генрі Вансульта супроводити Хариту. Той охоче погодився.

- Ми підемо через ліс у гори, на невелику річку, там форель нелякана, - пояснив Генрі Вансульт. – Але….лісові дороги малозручні для жінок.

- Нічого, я витривала і невибаглива! – весело відповіла Харита.

- Тоді ми вам знайдемо відповідний одяг. З голими ногами ви довго не витримаєте!

Одного дня Генрі, його подруга Дам'єна і Харита пішли в напрямку пишного лісу. Перейшовши через міст, вони попрямували до синьо-зеленого вінця гір. Здалеку гори здавалися Харите схожими на низькі важкі хмари.

 Ішли одному Генрі відомими стежками. Мисливець був одягнений у коричневу куртку та капелюх і мав із собою штуцер, мріючи по ходу й пополювати, а Дам'єна хизувалась у шкіряних штанях і несла з собою речовий мішок. Для Харити знайшовся захисний колір костюм, що складається з вільних штанів і легкої куртки з капюшоном.

- Я тут облазив усе вздовж і впоперек, - розповідав Генрі. – Бував біля Жовтої гори та Дзеркальних озер.

- Це система невеликих озер із дуже чистою водою, - пояснила Дам'єна. – Там можна знайти бобрів та лосів.

- А ще якісь тварини тут живуть? - запитала Харита.

- Я полювала на косулю та успішно! - похвалилася Дам'єна.

- Зустрічається ягуар, але рідко... Знайдуться кабани... Можуть бути і вовки, але не лякайтеся, ми так далеко не підемо, - посміхався Вансульт.

- А змії?

- Зустрічаються. Але на людину не нападають, - сказала Дам'єна.

- Якщо ви самі на неї не нападете, - іронічно зауважив Генрі.

Вони рухалися в чагарники, переповнені пташиним щебетанням, долаючи по дорозі ями з хмизом, дерев'яні стовбури, повалені бурею.

Незабаром вони зайшли в глухий ліс, де панували вогкість, м'які сутінки і тиша.

- Я бачила форель тільки на картинках, - сказала Харита, відхиляючи гілки, ретельно переступаючи через каміння і корчі.

- Ця срібляста риба просто так не дається в руки, - уточнила Дам'єна. - Та й виявити її непросто...

- А де ви її знайдете? - запитала Харита. У своєму костюмі з капюшоном, що ледве приховував її світлі локони, вона була сліпуче красивою.

- Найкраще її ловити на ямах... - пояснив Генрі.

- Ви маєте на увазі річкові ями?

- Саме так! Ями – у відносно неглибоких гірських струмках. Як правило, розташовуються перед та за перекатами. Ці ями - улюблене місце проживання форелі…

- А ще ця риба має звичку ховатися... Вважає за краще триматися за численними камінням, валунами, що захищають її від течії, - додала Дам'єна.

Здалеку, з розколини, пінячись, несамовито дзюрчачи, витікав гірський ключ, гублячись за камінням та деревами. Вони перебралися через нього по каменях і підійшли до того місця, де він впадав у плавну вузьку гірську річку.

Шелепотів м'який лісовий вітер. Місця здавалися дикими…

- Дивіться, - сказав Генрі, стрибаючи з одного каменя на інший. - Ось тут, біля цих стрімких берегів дуже сповільнена течія. Тут вона може мешкати. А також за корчами та камінням...

Генрі та Дам'єна кілька разів закидали вудки, але риба не клювала. Пробувала і Харита, але не зовсім вміло - її вудка зачіплялася або за каміння, або за прибережні кущі.

- Нічого, навчитеся. Тільки, дорогі пані, зайвий раз не галасуєте, ви злякаєте рибу, - говорив Генрі. – Давайте спробую.

Нанизавши хробака, він спритно закидав вудку.

- У Флетчера це краще виходить, він справжній майстер з лову. Але, нічого, і ми навчимося, – запевняла Дам'єна.

І ось одна зі спритних річкових мешканок стрімко атакувала хробака.

Вже через годину в садку затремтіла перша гнучка райдужна і світло-срібляста риба.

Лов риби та прогулянка лісом біля річки тривали майже весь день.

Назбиравши хмизу і обклавши камінням ямку для вогнища, Генрі взявся за розпалювання багаття.

 Боязко блиснув вогонь і поступово розгорівся, нервово облизуючи язиками гілки. Їдкий сірий дим поступово заповнив ущелину та ліс. Вітер підхопив його і направив у блакитне небо.

Дам'єна почала чистити рибу, а нарізати її великими шматками довірила Хариті.

Потім рибу смажили на осиновому пруті. Коли луска без зусиль стала відокремлюється від усіх частин, Дам'єна покликала Генрі, який блукав околицями зі штуцером. Мисливцеві вдалося підстрелити якогось рідкісного птаха.