IV. Іриси

Наступного дня, як і було домовлено, вони зібралися, сіли в ландо і поїхали до Вансульта.

Флетчер сам керував конем. Дзвінко і міцно стукали копита. Дорога йшла в тіні високих дерев, іноді упираючись у міст, перекинутий через ущелину, або заводячи у вузькі вулички між глухими стінами фруктових садів.

Незабаром віз, піднімаючи колесами легкий рожевий пил, в'їхав у мальовничу долину, а по перетині її наблизилися до біло-жовтих будинків під помаранчевими та сірими черепичними дахами. Разом з лавками, поштою та готелем вони утворювали вулицю містечка, яке мало ім'я Лімас.

Осторонь від них, поряд з тютюновими плантаціями, що починалися, стояв білий будинок, оточений терасою з усіх боків. Його стіни, здавалося, потопають у саду.

Клумби, кущі квітів, колони кучерявих терас зелені сяяли так ошатно й жваво, що сором’язливість Харити пройшла.

У помаранчевій тіні будинку під тентом сиділо за столом кілька людей.

Незабаром по алеї, між рядами квітів, що розкинулися бутонами і віночками, швидким кроком поспішав до гостей чоловік у світлому.

Харита відразу впізнала Генрі Вансульта, який вітався на ходу.

– Ви прибули вчасно. Обід готовий! - вигукнув він і подав руку Хариті, щоб вона могла зійти з ландо. - А ввечері, люба Харито, оброблена шкіра ягуара впаде до ваших ніг. Я вирішив подарувати вам свій трофей!

Харита подякувала, з усмішкою дивлячись на галасливого мисливця.

Вансульт говорив якимось пишним та штучним тоном.

Він картинно потиснув руки Ферролю і Флетчеру.

З тіні кипариса раптово вийшов такий величезний і лютий чоловік з нафарбованими вусами і подвійною лінією важкого живота, що Харита злякалася його. Помітивши, як вона відсахнулася, Генрі гірко посміхнувся.

- Побачивши такого батька, - патетично сказав він, - волосся встає дибки, проте, він ловить нічного метелика і відпускає його на волю не пошкодивши йому крильця, не звихнувши жодного суглоба.

Старий Вансульт коротко привітався низьким, як далекий грім, голосом.

Більше він нічого не сказав, а взяв обидві руки дівчини, зазирнув їй у обличчя своїми блакитними очима, і вона перестала боятися, тільки в неї було враження, що руки її зникли. Нарешті вони вийшли з гарячих мішків лап старого велетня.

Радісний Флетчер обійняв старого Гедеона Вансульта так, як беруть мішок, щоб його підняти. Звільнившись від обіймів, Гедеон Вансульт вийняв золотий годинник на ланцюжку з величезної кишені і клацнув кришечкою.

Гості підійшли до столу з мореного дуба. Тут молодий Генрі Вансульт представив присутнім гостей.

 Потім він загадково посміхнувся і повернув рукоятку крана в стіні, і з трави газонів вилетіли розлогі фонтани.

Харита сплеснула руками, побачивши різнокольорові веселки.

Немолода, худа жінка з червоним носиком і постриженим по-чоловічому волоссям, уважно й суворо подивилася на Генрі. На ній був новий жіночий брючний костюм - вільні світло-коричневі штани, схоплені у щиколоток на кшталт шароварів, і зверху - подовжена сіра кофточка типу туніки або кімоно.

- Познайомтеся, моя кузина Гвінівера Ріваль, - представив її гостям Вансульт.

Поруч із Ріваль стояла привітна молода темноволоса жінка, вичікувально оглядаючи Хариту. Її біла посмішка блиснула на сонці, карі очі світилися. Вона була в сукні з м'якої тканини без корсету кольору топленого молока.

- А це моя найкраща подруга дитинства Дам'єна, - представив її Генрі.

 У плетеному кріслі сиділа міцна стара з чуттєвим і нервовим обличчям. Вона погладжувала в руках невелику черепаху, яку потім віддала слузі, і той опустив її у воду ставка. У старої було чорне волосся, сиві скроні; погляд пильний, посмішка недбала.

- А ось і моя бабуся, Доротея Вансульт. Вона дуже рада гостям – сказав і про неї Генрі. Вона мене вчила: "Генрі, роби собі зло скільки завгодно, але ніколи, без причини, іншим".

Харита, долаючи збентеження, познайомилася із товариством. Рука Доротеї Вансульт, бабусі Генрі, була гаряча і жорстка, кістлява рука Гвінівери — прохолодна і шорстка, рука Дам'єни, подруги Генрі, слухняна і неспокійна. Мабуть, історія появи Ферролей у маєтку Флетчера вже була відома присутнім, оскільки Харита помітила це по поглядам.

За сигналом старого Вансульта, який у черговий раз клацнув кришечкою золотого годинника, всі почали сідати за сервірований стіл.

Дзвенькаючи виделками та ножами, всі цікавилися історією Ферроля, розпитуючи його про подробиці, проте Клаус розповідав неохоче і коротко, опускаючи погляд, мабуть, він відчував себе ніяково і майже не їв. Ззаду його коливався під вітерцем кучерявий смарагдовий виноград, і його листя змішувалося з волоссям Ферроля.

Щоб переключити увагу, Харита запитала про дивні випадки на полюванні з Вансультом.

- О, всіляко буває, - сів на свого улюбленого коника Генрі і, захлинаючись, почав розповідати різні мисливські історії.

- А розкажи випадок із мірошником, - попросив його Флетчер. – Унікальна історія!

- А... Якось довелося мені полювати восени. Зайшов я далеко, на рівнину по той бік гір. Місцевість незнайома, болотиста, а тут ще й дрібний дощик... Я страждав від моторошного холоду, та й їжа була б не зайвою. Смеркало і мене потягло до житла.