Глава 70. “Новорічна вечірка у Ірини”

Оповідач:
Сніг тихо падав на капот таксі, коли Валентин з двома валізами і двома надто говіркими “друзями” наближався до будинку Ірини.
Годинник показував 20:47. Ідеальний час для святкової вечірки — якщо, звісно, це справді вечірка. 

Валентин:
— Тільки поводьтесь нормально, гаразд? 

Соня:
— А що таке “нормально”? 

Еван:
— Це коли не гавкаєш на музику. 

Соня:
— Або не кидаєшся на диван, коли бачиш нову людину. 

Валентин:
— От, саме так. Давайте спробуємо виглядати як звичайні гості. 

Оповідач:
Двері відчинилися. На порозі стояла Ірина — у блискучій сукні, з келихом шампанського й усмішкою, що могла розтопити навіть січневий лід. 

Ірина:
— О, ви прийшли! Нарешті!
(помічає Соню й Евана)
— І… ви з компанією. Чудово! 

Валентин:
— Де всі інші? 

Ірина (злегка знітилась):
— Ну, бачиш… інші не змогли прийти. У когось робота, у когось грип. Отже… будемо святкувати вп'ятером. 

Еван:
— А де п'ятий? 

Ірина:
— Моя подруга зараз підійде з магазину. 

Соня (пошепки Валентину):
— “Не змогли прийти” — класика. Тебе заманили. 

Валентин:
— Не починай. 

Оповідач:
Кімната була затишна: камін, гірлянди, запах кориці й апельсинів. На столі — салати, шампанське, торт із написом “2029 — будь лагідним!”. Ірина була у чудовому настрої — можливо, навіть занадто. 

Ірина:
— Почувайтеся як вдома!
(підливає шампанське Соні)
— Ти така гарна! 

Соня:
— Знаю. 

Еван (шепоче Валентину):
— Вона взагалі знає, що Соня — кішка? 

Валентин:
— Тепер уже нікого не хвилює. 

Оповідач:
Свято набирало обертів. Еван з захопленням пробував кожну страву (“для науки”), Соня завела довгу розмову з подругою Ірини про косметику, а Валентин… просто намагався не втратити обличчя. 

Ірина:
— Ти якийсь тихий сьогодні. 

Валентин:
— Просто трохи втомився після дороги. 

Ірина:
— Тоді треба трошки бульбашок! (наливає ще шампанського) 

Соня (іронічно):
— О, чудово, тепер він буде втомлений і щасливий. 

Оповідач:
Ближче до опівночі Ірина дістала коробку з мішурою й почала прикрашати Валентина. 

Ірина:
— Ну все, тепер ти точно мій ялинковий герой! 

Валентин:
— Ага… головне — не вмикати гірлянду. 

Еван:
— А можна мені теж ковпак? 

Ірина:
— Звісно!
(одягає йому дитячий ковпак із оленями)
— Ти просто чудовий! 

Соня (похмуро):
— Він і в мисці чудовий виглядав. 

Оповідач:
Під бій годинника всі підняли келихи. Ірина дивилася на Валентина трохи довше, ніж слід.
А Соня, звісно, це помітила. 

Ірина:
— З Новим роком, Валентине. 

Валентин:
— І тебе, Ірино.
(вони торкаються келихами) 

Соня (бурмоче):
— І щоб ця ніч швидше скінчилась. 

Оповідач:
Свято в чотирьох виявилось не таким уже й поганим: музика, жарти, шампанське — і легкий присмак інтриги, який тільки починав розкриватися. 

Затемнення. Кінець глави.