Глава 64. “Дивний сон”

Оповідач:
Ніч була тихою, але не спокійною.
Повітря в кімнаті — важке, застигле, мов перед грозою. Валентин лежав на спині, очі відкриті, думки бігали як світло від фар за вікном. Поруч спала Соня — обійнявши подушку, а біля ніг, згорнувшись клубком, дрімав Еван. Він заплющив очі. І реальність — вимкнулась. 

Сон. 

Оповідач:
Він стоїть у знайомій кімнаті.
Тільки вона інша: кольори яскравіші, світло неприродне, немов декорація. На дивані — Соня та Еван. Але не такі, як завжди. Соня з макіяжем, занадто яскравим, одягнена у щось блискуче, майже сценічне. Еван — у костюмі, з мікрофоном у руці. Перед ними — камери. Світло софітів б’є прямо в очі. 

Голос за кадром:
— Сцена 12. “Господар і його фантазії”. Поїхали! 

Соня (роздратовано, але з посмішкою, у бік Евана):
— Ну скільки ще ми будемо це грати? 

Еван (втомлено):
— Тихіше, камери ж знімають. 

Соня:
— Мені начхати!
(зриває з себе мікрофон)
— Скільки можна це зображати? “Валентин нас врятував”, “ми його друзі”, “ми — сім’я”.
(іронічно)
Сім’я, ага. Ми просто актори. 

Еван:
— Не забувай, ебанат заплатив багато грошей. Ми повинні бути люб’язними. 

Оповідач:
Валентин стоїть, закам’янівши.
Він хоче сказати “що?”, але — жодного звуку. 

Камери повертаються на нього.
На екрані з’являється титр: “ВАЛЕНТИН. СПРАВЖНІЙ.”
Під ним — сміх, наче з ситкому. 

Валентин (пошепки):
— Це… що?.. 

Соня (помічає його):
— О, дивись, головний герой прокинувся. 

Еван:
— Ага. Знову забув, що ми просто серіал. 

Валентин:
— Це не правда… 

Соня:
— Не правда? Ти ж сам замовив цей сценарій. 

Оповідач:
Валентин озирається — позаду монітори. На одному — сцени з його життя: як він купує корм у зоомагазині, як сміється з Сонею на кухні, як Даша плаче в нього на плечі. Під кожною сценою — таймер, наче дубль. 

Еван:
— Не дивись. Це просто монтаж. 

Соня:
— Ми вже пробували йому пояснити.
(усміхається в камеру)
Він любить думати, що живе. 

Оповідач:
Раптом усе зникає. Темрява. Він стоїть сам, посеред порожнього простору. 

Голос Соні десь у далині:
— Прокинься, Валь. Прокинься, поки ще можеш. 

Оповідач:
Він рвучко відкрив очі. Серце калатало. Кімната — звична. Соня спить. Еван спить. Все як завжди. Але на ноутбуці, який стояв на столі, — світиться заставка серіалу “Wilfred”. На паузі — сцена, яку він тільки що бачив.
Ті самі слова. Та сама інтонація. 

Затемнення. Кінець глави.