Глава 60. “Третій сезон і теорії змови”

Оповідач:
Минуло три дні. У квартирі Валентина не вимикався телевізор. На кухні — гора мисок, на дивані — два істоти, напівлежачі, напівзачаровані.
Соня та Еван офіційно пішли у біндж-вочинг відпустку. 

Соня (з серйозним обличчям):
— Ми вже на третьому сезоні. 

Еван:
— І досі не зрозуміло, пес справжній чи вигаданий. 

Соня:
— А я думала, ми тут знайдемо відповіді, а не ще більше питань. 

Еван:
— Може, це і є відповідь? 

Оповідач:
Вони синхронно зітхнули — як пара фанатів, що дивиться “Твін Пікс” о третій ночі. 

Соня:
— Еване, а якщо цей серіал — натяк? 

Еван:
— Натяк на що? 

Соня:
— Що все це з нами — експеримент. І нас хтось бачить… 

Еван:
— Ну, якщо бачить — то хай лайк поставить. 

Оповідач:
На екрані головний герой знову говорив із псом, а Соня почала ходити по кімнаті, немов детектив. 

Соня:
— Слухай, у тому серіалі теж є жінка, яка не бачить пса. Як Даша! 

Еван:
— І герой думає, що він сходить з розуму. Як Валентин! 

Соня:
— Бачиш?! Це сценарій нашого життя! 

Еван:
— Тоді виходить, ми — серіал у серіалі. 

Соня (завмирає):
— А раптом… так і є? 

Оповідач:
У двері зазирнув Валентин, з чашкою кави і втомленим обличчям офісного вижившого. 

Валентин:
— Ви знову на цьому “Вілфреді”? 

Еван:
— Це не “на цьому”, це дослідження! 

Соня:
— Ми виявили збіг сюжетів! 

Валентин:
— Ага. І зараз ви скажете, що я головний герой. 

Соня:
— А ти звідки знаєш?.. 

Валентин: (зітхає)
— 2028 рік на дворі, а ми все ще шукаємо сенс життя в серіалах. 

Еван:
— Ну, бодай не в тіктоці. 

Оповідач:
Коли Валентин пішов спати, вони не вимкнули телевізор. На екрані миготіли кадри четвертої серії третього сезону — там пес стояв біля ліжка і казав: “Я тут, щоб допомогти тобі згадати, хто ти є.”
Соня повільно обернулась до Евана. 

Соня:
— Це нам. 

Еван:
— Ні, це сценарій. 

Соня:
— Ні. Це… знак. 

Еван:
— І що ти пропонуєш? 

Соня:
— Подзвонити їм. 

Еван (підстрибує):
— Кому? 

Соня:
— Тим, хто це зняв! Вони точно щось знають! 

Еван:
— Соня, це Америка. 

Соня:
— Ну то й що? 

Еван:
— Ми в Україні. І навіть якщо ми подзвонимо, що ти скажеш?
“Привіт, у нас така ж ситуація, як у вашого героя”? 

Соня:
— Саме так. 

Оповідач:
Соня відкрила ноутбук. В Google вона набрала: “Wilfred creators contact”. Через дві хвилини Еван уже гриз нервово ручку. 

Еван:
— А якщо буде відповідь… 

Соня:
— Тоді ми нарешті дізнаємось, що ми не самі. 

На екрані — миготить курсор. Вони написали листа. Натиснули “Відправити”. 

Еван (пошепки):
— І що тепер? 

Соня:
— Тепер чекаємо. 

Оповідач:
І в ту мить з ноутбука тихо пролунало “дзинь” — новий лист у скриньці. Соня застигла. Еван ковтнув повітря. 

Еван:
— Це… вони? 

Соня (відкриває, шепоче):
— “Delivery failed. Address not found.” 

Пауза. 

Потім вони разом вибухнули сміхом. 

Еван:
— Може, й добре. А то ще б у “чорний список” потрапили. 

Соня:
— Або гірше — у новий сезон. 

Затемнення. Кінець глави.