Глава 59. “Вілфред. Дежавю у серіальному форматі”

Оповідач:
Був звичайний вечір — той самий, коли у квартирі Валентина нічого не горить, але Wi-Fi ловить ідеально. Соня лежала на дивані, згорнувшись, як завжди, калачиком — хоча вже місяць як могла спати по-людськи. Еван шукав щось “для перегляду на вечерю”. 

Еван:
— Може “Доктор Хто”? 

Соня:
— Ми вже дивились. 

Еван:
— “Сутінки”? 

Соня:
— Я кішка, але не настільки нічна істота. 

Еван:
— О, а ось щось старе. “Вілфред”. 2011 рік. Комедія. 

Соня:
— “Комедія”? Про що? 

Еван:
— Про чоловіка, який бачить свого пса як людину в костюмі собаки. 

Оповідач:
Тиша. Дуже довга тиша. Соня і Еван переглянулись. А потім повільно — одночасно — повернулися до Валентина. 

Соня:
— Валю… 

Валентин (з ноутбуком, не підозрюючи):
— А? 

Соня:
— Ти коли востаннє ходив до лікаря? 

Оповідач:
Вони натиснули “Play”. На екрані — чоловік, який бачить пса як людину. Пес говорить, жартує, курить і лізе в усі його справи. 

Соня (піднімає брову):
— Це… це наш жанр. 

Еван:
— Ні, це плагіат. 

Валентин (усміхається):
— Та годі вам. Це просто серіал. 

Соня:
— Просто серіал?
Показує на екран, де пес зухвало сидить на дивані з пивом.
— Це буквально Еван! 

Еван:
— Ну, я культурніший. Я п’ю чай. 

Оповідач:
Поки серіал ішов, Соня то сміялась, то робила занепокоєне обличчя. Валентин сміявся, але що далі, то частіше кидав на екран довгі, мовчазні погляди. 

Валентин:
— Якби хтось знімав фільм про мене… він би виглядав приблизно так. 

Соня:
— Тільки без того, щоб ти курив з собакою на сходах. 

Еван:
— Поки що. 

Оповідач:
Серія закінчилась. Тиша. Тиша така, що чути було, як десь у сусідів мікрохвильовка пікнула “готово”. 

Соня:
— А якщо цей серіал… не просто серіал? 

Еван:
— Ти думаєш, вони… знають? 

Соня:
— Або бачили те саме, що й ми. 

Валентин (іронічно):
— Звісно. Бо Голлівуд обожнює знімати про чоловіків, у яких тварини стають людьми. 

Соня:
— Ти смійся, смійся… а потім виявиться, що це документалка. 

Валентин вимикає ноутбук і позіхає. Соня сидить у темряві з дуже серйозним обличчям. Еван жує печиво. 

Соня:
— Ми маємо подивитись далі. 

Еван:
— Щоб знайти відповіді? 

Соня:
— Щоб перевірити, чим усе закінчиться. 

Валентин (йде спати):
— Добраніч, кіномани. 

Соня (пошепки до Евана):
— А якщо це… попередження? 

Еван:
— Тоді сподіваюсь, у нашій версії я не помираю першим. 

Затемнення. Кінець глави.