Глава 44. Невдале побачення

Оповідач:
Минуло ще кілька тижнів. Даша не припиняла свого полювання — весела, гостра на язик, вона з’являлась завжди тоді, коли Валентин найменше цього чекав.
І, здається, щоразу трохи ламала його обережну броню. 

(Університетський двір. Весняний день. Під ногами калюжі, в повітрі пахне кавою.) 

Даша (зі сміхом):
Ти помічав, що я тебе шукаю частіше, ніж свого куратора? 

Валентин:
Може, куратор не вміє лагодити ноутбуки. 

Даша:
А ти вмієш — але не запрошуєш мене на каву. Це взагалі як? 

Валентин (розгублено):
Ем… я не думав, що це… потрібно. 

Даша:
Потрібно. Інакше я запрошу сама. 

Оповідач:
Вона справді запросила. На суботу. “О 15:00, біля кав’ярні з зеленим котом на вивісці.” 

Так і написала в повідомленні.
Валентин перечитував SMS кілька разів. Серце билося, мов у школяра. 

Субота. 14:55. 

Оповідач:
Він стояв перед дзеркалом у своїй кімнаті в гуртожитку. Сорочка. Джинси без плям кави.
Волосся — майже прилизане. І тоді з’явився страх. Той самий, що завжди. 

Валентин (сам до себе):
Вона просто жартує. Вона така — грається. Якщо прийду, зроблю з себе дурня. 

Оповідач:
Годинник показав 15:10. Потім — 15:30. А потім він сів на ліжко і просто… не пішов. 

(Даша біля кав’ярні.) 

Оповідач:
Вона чекала. Пів години. Потім годину. На столі охолола її кава з корицею. На сусідньому стільці стояла друга чашка — та, що мала бути його. 

Даша (пошепки, собі):
Я жартувала, а він… повірив, що я серйозно. І тепер виглядаю дурепою. 

Оповідач:
Вона не образилась. Але щось у ній тоді трохи зламалося —маленька частинка віри, що навіть тихоня може прийти. 

(Повернення до гуртожитку. Валентин сидить, дивиться у вікно.) 

Еван (в теперішньому):
І ти так просто не пішов? 

Валентин:
Так. Мені здавалося, що це буде краще. 

Соня:
Для кого краще? 

Валентин (мовчить, потім сумно посміхається):
Я тоді ще не розумів, що іноді “краще” — це просто страх, який навчився говорити людською мовою. 

Оповідач:
Він тихо взяв чашку з кавою, зробив ковток і глянув у вікно. Там падав дощ. І якщо придивитись уважніше —здавалося, що крізь шум крапель чути, як хтось каже: “Все найкраще — не навмисно.” 

Затемнення. Кінець глави.