Глава 43. Даша дістає Валентина

Оповідач:
Після тієї історії з ноутбуком минув тиждень. Валентин вирішив, що то було просто випадкове зіткнення — мовляв, доля просто пожартувала. Але ні. Доля виявилася настирливою, мала довге волосся і звичку стукати ручкою по парті. 

(Аудиторія. Валентин намагається записати код із проєктора.) 

Даша (з сусіднього ряду):
Гей, програмісте! А як це — “інкремент”? Це коли щось росте? 

Валентин (не піднімає голови):
Так… це коли значення збільшується на одиницю. 

Даша:
Ага, тобто як твоє червоне обличчя, коли я з тобою говорю? 

Оповідач:
Сміх. Уся група ледь не падає зі стільців. Викладач зиркає — Даша робить вигляд, що записує конспект. Валентин занурюється в код, ніби там є порятунок. 

Наступний день. 

Оповідач:
Валентин сидів у їдальні, намагаючись тихо з’їсти котлету,
але доля знову не залишила його на самоті. 

Даша (сідає поруч, не питаючи):
Слухай, у тебе є зарядка для ноутбука? 

Валентин (зітхає):
Я думав, ти не носиш ноутбук, щоб він не ламався. 

Даша (усміхається):
Тепер ношу. Бо є кому полагодити. 

Оповідач:
Вона обережно поклала голову на руку й почала роздивлятися його профіль. Наче малювала в уяві картину: "Задрот і його кохання". 

Даша:
Ти завжди такий серйозний? 

Валентин:
Тільки коли їм. 

Даша:
Тобто ти весь час серйозний. 

Оповідач:
Валентин не витримав —посміхнувся. І саме це, здається, її підкупило. 

Третій день. (Коридор, між парами.) 

Оповідач:
Валентин стоїть біля автомата з кавою. Даша з’являється, як завжди — безшумно, але ефектно. 

Даша:
Ти сьогодні якийсь не такий. Не чекаєш, поки я щось зламаю? 

Валентин:
Я думав, може, сьогодні обійдеться. 

Даша:
Ні.
(показує телефон)
Телефон завис. 

Валентин (помічає фото на заставці):
Це твій кіт? 

Даша:
Так, мій Мартін. А ти маєш тваринку? 

Валентин (усміхається):
Поки ні. Але колись заведу. Може, кішку або пса. 

Даша (зухвало):
А ти впевнений, що витримаєш характер? 

Оповідач:
Вони сміялися. І це був той момент, коли між ними щось змінилося. Сміх перетворився на мову, зрозумілу тільки їм. 

Гуртожиток, вечір. 

Оповідач:
Валентин сидів за ноутбуком, коли отримав повідомлення:
“Ти сьогодні дивився на мене, коли думав, що я не бачу. І так, мені сподобалося.” Він довго дивився на екран, не знаючи, що відповісти. І зрештою написав лише: “Це було не навмисно.” Через хвилину прийшло у відповідь: “Все найкраще — не навмисно 😉” 

Оповідач:
Так почався їхній діалог —короткий, іронічний, трохи незграбний. І в ньому вже було те саме дивне відчуття, що ніби десь усередині хтось обережно натиснув кнопку “Run”. 

Соня (в теперішньому):
То вона була як котик, який не дає спокою навіть коли ти спиш. 

Еван:
Тільки цей котик, здається, міг укусити, якщо не гладити. 

Валентин (усміхається):
Саме тому я й закохався. 

Затемнення. Кінець глави.