Глава 40. “Тінь минулого”

Оповідач:
Ніч була тиха. Надто тиха, щоб бути звичайною. Вулиця біля дому Валентина спала — жодного кроку, тільки далеке гудіння електричних ліхтарів. Даша стояла біля входу, стискаючи в руках телефон. 

На екрані — адреса, записана поспіхом:
"Архів клініки №4. Справа №V25. Тварини / Люди. Тест." 

Вона щойно повернулась звідти.
Їй не потрібні були слова — вона бачила досить. 

Оповідач:
Файли, старі касети, звіти з підписом "доктор К. Громов". І серед них — фото. Молодий чоловік, схожий на Валентина, тримає на руках чорне кошеня.
На звороті напис: “Об’єкт 4. Син.” 

Даша (шепоче):
Ні… цього не може бути. 

Оповідач:
Вона підійшла до під’їзду, серце билося, як барабан. Вже хотіла натиснути дзвінок — як раптом позаду почула тихий голос:
Голос:
Не треба. 

Оповідач:
Вона обернулась — і побачила жінку. Сиве волосся, спокійні очі.
Валентина вона впізнала одразу — точніше, його риси. Це була його мати. 

Даша (обережно):
Ви... пані Олено? Я хотіла поговорити з Валентином. Це дуже важливо. 

Оповідач:
Мати ступила ближче, її очі блищали від стриманих сліз. 

Мати:
Валентин не повинен знати, що він — продовження...
(Раптово — звук кроків у темряві.) 

Оповідач:
Вони рушили до під’їзду,
але не зробили й трьох кроків —
із темряви виринула фігура.
Чорна куртка, рукавички, обличчя — під маскою. 

Даша (кричить):
Хто ви?! 

Оповідач:
Жодної відповіді. Лише короткий удар, блиск металу, і світ довкола — різко згас. 

Оповідач:
Тиша. Потім — звук машини, що від’їжджає. Коротке миготіння фар, і нікого більше. 

(Паралельна сцена — у квартирі Валентина) 

Еван (різко насторожується):
Ти чув це? 

Соня:
Що — грім? 

Еван:
Ні. Щось інше. Наче двигун. І запах… страху. 

Оповідач:
Валентин, не розуміючи чому, раптом відчув, як серце прискорилося. Він підійшов до дверей, коли почулося — три тихих удари. 

Валентин (пошепки):
Даша?.. 

Оповідач:
Він обережно відкрив двері. Темний коридор. Порожньо.
Ні Даші, нікого. 

Валентин (ледь чутно):
Даша?.. 

Оповідач:
Відповіддю стала тиша. Холодна, густа — така, що в ній, здавалося, щось дихає. 

Соня (тихо):
Що там?.. 

Затемнення. Кінець глави.