Глава 28. Блог дивностей (або коли інтернет — не найкраще місце для правди)

ІНТ. КВАРТИРА ВАЛЕНТИНА — ВЕЧІР. 

Оповідач:
Після сварки між Дашею і Сонею атмосфера в квартирі зависла, як дим після пожежі — не видно вогню, але дихати важко.
Валентин сидів перед ноутбуком.
Курсор миготів. Порожня сторінка.
В голові — мільйон запитань і жодної відповіді. 

Валентин (сам до себе):
Якщо світ не дає пояснень — напиши про це в інтернет.
Там завжди знайдеться хтось гірший або божевільніший. 

Оповідач:
Так народився його блог.
Назва — «Людське. Майже». 

ПЕРШИЙ ЗАПИС
На екрані ноутбука — курсор і перші рядки:
“У мене є двоє друзів. Вони були моїми домашніми улюбленцями.
Одного ранку я прокинувся — і вони стали людьми.
Вони пам’ятають, як жили тваринами. Вони їдять, сплять, сваряться…
Іноді я думаю, що божеволію.
Але, можливо, я — не єдиний?” 

Валентин натискає “опублікувати”. 

Тиша. Потім — повідомлення: “1 перегляд. 1 коментар.” 

Коментар:
“Ти не перший. Але будь обережний. Вони можуть пам’ятати більше, ніж ти думаєш.” 

Оповідач:
Валентин перечитав це разів п’ять.
І кожен раз — холод по спині.

ДАША ПОВЕРТАЄТЬСЯ 

Дзвінок у двері. Даша стоїть із валізою. 

Втомлена, але рішуча.
Даша:
Я подумала.
Ти не впораєшся сам.
Тому я переїжджаю. 

Валентин (здивовано):
Ти — що? 

Даша:
Поживу тут. Хоча б поки ми не зрозуміємо, що з ними.
(кидає погляд на Соню й Евана)
Або що з тобою. 

Соня (із кутка, сухо):
Я можу спати на шафі. Не хвилюйся. 

Еван (усміхається):
А я можу готувати. Я бачив у Ютубі, як це роблять. 

Даша (скептично):
Так. І в Ютубі, напевно, показували, як не палити макарони? 

Оповідач:
Так почалася нова глава спільного життя.
Четверо під одним дахом.
Один комп’ютер, три нервові системи, нуль спокою. 

БЛОГ НАБИРАЄ ОБЕРТІВ 

Дні минають.
Коментарів більшає. Дехто жартує, дехто вірить.
Інші — пишуть дивне.
“Те, що сталося, — не випадковість.”
“Їхній код не стертий.”
“Твій батько теж писав про це.” 

Валентин (читає вголос):
…мій батько? 

Даша:
Ти колись казав, що він помер, коли ти був дитиною. 

Валентин (повільно):
Так. Але… я ніколи не говорив про нього в блозі. 

Оповідач:
Він закрив ноутбук.
І вперше подумав — можливо, хтось спостерігає. 

НІЧ 

Даша спить поруч. Соня сидить біля вікна, вдивляється в темряву. 

Еван дрімає на дивані.
Валентин не може заснути — знову відкриває блог.
Один новий коментар.
“Валентине, не шукай їх. Вони вже знайшли тебе.” 

Оповідач:
Інтернет — це не дзеркало.
Це прірва, яка іноді дивиться у відповідь. 

РАНОК 

Даша на кухні готує каву. Соня допомагає, мовчки. 

Валентин сидить блідий, тримає телефон. Він не розповідає, що бачив. 

Оповідач:
Він думав, що врятується від дивного, написавши про нього.
Але, можливо, саме тепер — дивне вирішило відповісти. 

Затемнення. Кінець глави.