Глава 14. Еван і нова робота Валентина (або корпоратив, який пішов не за планом)

ІНТ. КВАРТИРА — РАНОК 

Оповідач:
Після кількох днів “домашнього” життя Валентин зрозумів — треба повертатись до реальності.
А реальність чекала його у вигляді нової роботи — у креативній агенції “МедіаМарс”. 

Він стоїть біля дзеркала в сорочці, зав’язує краватку. Еван бігає навколо з блиском в очах. 

Еван:
Ти йдеш без нас?! 

Валентин:
Так. Це — робота. Там люди працюють. 

Соня (зі свого кута):
А він — не людина? 

Валентин:
Він — енергія з лапами. 

Еван (ображено):
Я можу бути серйозним! Дай мені костюм! 

Валентин:
Ні. 

Еван:
Краватку? 

Валентин:
Теж ні. 

Оповідач:
Через двадцять хвилин Валентин ішов до офісу, а через тридцять — отримав повідомлення:
“Ми скучили. Ми поруч.” 

Він ще не знав, що поруч — буквально. 

ОФІС “МЕДІАМАРС” 

Валентин заходить у сучасний офіс. Колеги посміхаються, знайомляться. Менеджерка — Ірина, активна, усміхнена, трохи занадто гучна. 

Ірина:
Валентине, рада, що ви з нами! Сьогодні в нас мозковий штурм — нова рекламна кампанія. Почнемо через годину. 

Валентин:
Звучить чудово. 

Оповідач:
Все виглядало ідеально. До того моменту, поки двері не відчинились із характерним гавком.* 

ХАОС ПОЧИНАЄТЬСЯ 

Еван заходить у офіс у піджаку, який явно зняв із Валентина, і в темних окулярах. 

Еван (урочисто):
Доброго дня! Я — новий стажер! 

Валентин (шепоче):
Боже мій… 

Ірина (захоплено):
О, ви знайомі? 

Еван:
Ми — одна зграя! 

Ірина (сміється):
Креативно! Люблю командний дух! 

Оповідач:
Із цього моменту все котилось, як тенісний м’яч по сходах. Швидко і боляче для нервів Валентина.* 

МОЗКОВИЙ ШТУРМ 

Усі сидять за столом. На дошці написано: “Рекламна кампанія: «Свобода руху»”. 

Ірина:
Отже, ідеї? 

Еван (з ентузіазмом):
Свобода — це коли можна бігати босоніж у парку, кричати від радості, кидати м’яч і ловити його зубами! 

Колеги (сміються):
Оригінально! 

Валентин (крізь зуби):
Дуже. Оригінально. 

Ірина:
Мені подобається! Це свіже! Неформально! 

Оповідач:
Еван став улюбленцем колективу за годину.
А Валентин — людиною, що мовчки рахувала до десяти кожні п’ять хвилин.* 

ОБІД 

Кафетерій офісу. Валентин бере каву. Соня сидить за сусіднім столом у пальто й окулярах — очевидно, теж “під прикриттям”. 

Валентин (в шоку):
Ти… теж тут?! 

Соня (спокійно):
Я просто прийшла перевірити, чи не забув ти поїсти. 

Валентин:
Ти ж кішка, не мама! 

Соня:
Різниці не бачу. 

Оповідач:
І ось він — типовий день на роботі, коли твої домашні тварини отримують соціальні ролі швидше, ніж ти сам.*

ПІД КІНЕЦЬ ДНЯ 

Офіс у захваті від “нового стажера”. Ірина підходить до Валентина. 

Ірина:
Ваш друг — знахідка. Він сказав, що завтра проведе “мотиваційну прогулянку командою”! 

Валентин:
Що зробить?.. 

Еван (з іншого боку офісу):
Ходімо разом на свіже повітря! Я знаю чудовий двір — там багато голубів! 

Ірина:
О, люблю голубів! 

Валентин (пошепки):
Ви їх скоро теж полюбите… на смак. 

ВДОМА 

Пізній вечір. Валентин кидає піджак на стілець. Еван — задоволений, Соня — розчісує волосся. 

Валентин:
Ви обоє сьогодні влаштували мені катастрофу. 

Еван:
Навпаки! Ми допомогли тобі адаптуватися. Колектив тебе полюбив! 

Соня (лукаво):
Особливо Ірина. Вона запитувала, чи ти вільний. 

Валентин (зітхає):
Так, але тепер усі думають, що я живу з братом-психом і його загадковою сестрою. 

Еван:
Це краще, ніж правда. 

Оповідач:
І справді. Іноді найкраще, що ти можеш зробити — не пояснювати нічого. 

Бо світ просто не готовий до твого рівня абсурду. 

Затемнення. Кінець глави.