Глава 6. Справжній похід у магазин

ІНТ. КВАРТИРА — РАНОК 

Оповідач:
Кожен день із Сонією та Еваном був схожий на реаліті-шоу без сценарію і логіки. 

Але сьогодні Валентин вирішив:
“Пора вчити їх соціалізації.”
Тобто — вивести у світ. У супермаркет. 

Камера: Валентин стоїть біля дверей із рюкзаком і списком покупок. Соня — у великій футболці та капелюшку. Еван — у бейсболці, яку він носить задом наперед. 

Валентин:
Отже, завдання просте:
Ми йдемо в магазин, поводимось тихо, не бігаємо, не нюхаємо, не торкаємось чужих людей.
(пауза)
І не гавкаємо. 

Еван:
Навіть якщо хтось перший гавкне? 

Валентин:
Так. Навіть тоді. 

Соня:
А можна просто дивитися? Я люблю дивитись. 

Валентин:
Можна. Але не дряпати вітрини. 

Оповідач:
Він ще не знав, що ці п’ятнадцять хвилин у магазині старять нервову систему на три роки. 

ІНТ. СУПЕРМАРКЕТ — ДЕНЬ 

Двері з писком відчиняються. Вони заходять. Яскраве світло, черги, запах хліба й чистячих засобів. 

Соня одразу широко відкриває очі. Еван завмирає біля візків. 

Еван (вражено):
Ого… стільки запахів!
(нюхає повітря)
М’ясо… риба… миючий засіб “Весняний бриз”! 

Валентин:
Не коментуй кожен запах, будь ласка. 

Соня (шепоче):
Це — рай…
(зникає за рогом)
Я хочу подивитись на ту блискучу штуку! 

Валентин (кричить услід):
Соня, стій! Це холодильник! Не лізь у нього! 

Оповідач:
Вона, звісно, полізла. 

ВІДДІЛ МОЛОЧКИ 

Соня сидить на нижній полиці холодильника, обійнявши пляшку молока. 

Соня (мрійливо):
Так холодно… і спокійно…
(заплющує очі)
Я би жила тут. 

Валентин:
Вилазь звідти негайно! Люди дивляться! 

Соня:
Нехай дивляться. Це ж естетика. 

Поряд проходить продавчиня. Зупиняється, дивиться, мовчить. 

Продавчиня:
Ем… ви знаєте, що ваша подруга сидить у холодильнику? 

Валентин (посміхається через силу):
Так. Вона… протестує проти глобального потепління. 

Продавчиня кліпає очима й мовчки йде. 

Оповідач:
Магія слова “протест” — воно змушує людей не ставити додаткових запитань. 

М’ЯСНИЙ ВІДДІЛ 

Еван стоїть біля прилавка, очі блищать. На нього дивиться продавець у халаті. 

Еван (захоплено):
М’ясо! Скільки м’яса!
(показує на ковбасу)
А можна понюхати? 

Продавець (насторожено):
Не треба. 

Еван (чесно):
Я просто трохи! 

Валентин (шепоче):
Не треба нюхати ковбасу, Еване. 

Еван (пошепки):
А як я дізнаюсь, яка смачна? 

Валентин:
Ми вибираємо по етикетці, не по запаху. 

Еван (серйозно):
Етикетка не пахне. 

Оповідач:
І в цьому він, між іншим, мав рацію. 

ХЛІБНИЙ ВІДДІЛ 

Соня підходить до полиці, бере батон, притискає його до обличчя. 

Соня:
Ммм… який теплий. Як ліжко. 

Валентин:
Не треба обіймати хліб. 

Соня:
А якщо він обіймає мене у відповідь? 

Валентин:
Тоді він старий. Клади назад. 

Соня ставить батон, але з сумом. 

Соня:
У людей дивні правила любові. 

Оповідач:
І все ж вона поклала його назад. З гідністю. Майже. 

КАСА 

Валентин ставить товари на стрічку. Соня й Еван стоять поруч, роздивляються людей. Касирка дивиться на них підозріло. 

Касирка:
Пакет потрібен? 

Еван:
Так! Великий! Щоб можна було залізти! 

Валентин:
Ні!
(швидко)
Нам просто звичайний, будь ласка. Для продуктів. 

Соня дивиться на платіжний термінал. 

Соня:
Це блискуча коробочка! Вона дає гроші? 

Валентин:
Вона забирає гроші. 

Соня:
Тоді вона зла. 

Валентин:
Так. І працює в банку. 

Касирка зупиняється, піднімає брови. Валентин відвертається з натягнутою усмішкою. 

ЕКСТ. ВУЛИЦЯ — ПІСЛЯ МАГАЗИНУ 

Валентин несе пакети, видихаючи. Соня й Еван ідуть ззаду, радісні, ніби з парку розваг. 

Еван:
Це було чудово!
(показує на батон)
Я хотів би жити в тому магазині. 

Соня:
А я — у холодильнику. 

Валентин:
Я — у тиші.
(пауза)
Якої більше ніколи не буде. 

Оповідач:
Він, може, і скаржився, але всередині сміявся.
Бо ці двоє робили навіть похід за продуктами — пригодою. 

ІНТ. КВАРТИРА — ВЕЧІР 

Соня розкладає покупки. Еван з гордістю дістає з пакета батон, тримає як трофей. 

Еван:
Дивись, я сам вибрав! 

Валентин (усміхається):
Так, герой.
(пауза)
Тільки наступного разу вибирай не той, який ти обіймав зубами. 

Соня (сміється):
Він просто перевіряв м’якість. 

Оповідач:
І справді — м’якість була ідеальна.
Бо вперше за довгий час Валентин не думав про проблеми.
Він просто жив. І сміявся. І дивився, як “його люди” вчаться бути людьми. 

Затемнення. Тиха музика. 

Оповідач (наостанок):
Хтось вчиться жити через книжки.
Хтось — через помилки.
А Валентин — через покупки з котом і псом.
І, мабуть, це був найкращий спосіб.