Глава 4. Як навчити собаку їсти виделкою

ІНТ. КУХНЯ ВАЛЕНТИНА — РАНОК 

Сонце. На столі — три тарілки, три чашки, три виделки. Валентин ходить по кухні, як учитель на уроці. Соня сидить рівно, наче учениця. Еван — уже облизує свою тарілку, хоча там нічого немає. 

Оповідач:
У звичайних сім’ях вранці сваряться через те, хто виніс сміття.
У Валентина — через те, хто вилизав тарілку раніше, ніж у неї щось поклали. 

Валентин (серйозно):
Добре. Сьогодні — урок номер один.
Їсти. Як. Людина.
(робить паузу)
Всі готові? 

Еван (піднімає руку):
А можна потім гуляти? 

Валентин:
Можна. Але спочатку — навчання. 

Він ставить перед ними тарілки з вівсянкою. Соня нюхає, Еван дивиться з підозрою. 

Еван:
Воно живе? 

Валентин:
Це вівсянка, Еване. Вона не кусається. 

Соня бере ложку, тримає її боком, обережно чіпає кашу пальцем. 

Соня:
Гаряче.
(пауза)
Треба облизати? 

Валентин:
Ні! Не облизувати!
Їсти! Як люди! 

Еван (радісно):
Як люди!
(всуває обличчя в тарілку й починає їсти ротом)
Ммм. Добре! 

Валентин:
Ні, Еване! Це не…
(зітхає, махає рукою)
…хоча б не гавкай під час їжі. 

Соня (спостерігає за ним, спокійно):
Він принаймні насолоджується. 

Оповідач:
Кішки завжди зберігають гідність. Навіть коли їдять ложкою і потрапляють собі в око. 

Соня намагається зачерпнути кашу, але ложка перевертається. Вівсянка летить на Валентина. 

Валентин (витирається):
Так. Добре.
(з сарказмом)
Прогрес — це коли тебе обливають вівсянкою замість кави. 

Соня ховає ложку за спину. 

Соня:
Ця річ не слухається. 

Валентин:
Бо це не “річ”. Це столовий прибор.
(показує на себе)
Дивись. Отак.
Він бере ложку, їсть акуратно.
Бачиш? 

Соня (повторює):
Отак? 

Піднімає ложку — і весь вміст падає Евану на голову. 

Еван:
Ммм! Згори теж смачно! 

Оповідач:
І все ж у цьому був певний успіх.
Принаймні ніхто не лаявся. Поки що. 

ПІЗНІШЕ — ТА САМА КУХНЯ 

На плиті вариться кава. На підлозі — серветки, ложки, трохи вівсянки. Валентин сидить, переможно усміхаючись. 

Валентин:
Добре. Урок два — не пити з миски.
(показує чашку)
Це — чашка. Для пиття. 

Еван:
А миска? 

Валентин:
Для котів. 

Соня (ображено):
Але я ж людина. 

Валентин:
Саме тому — чашка.
(заспокійливо)
Ти ж хочеш бути справжньою дівчиною, так? 

Соня (замислено):
Так… Але дівчата, здається, не обливаються кавою. 

Вона підносить чашку — і відпиває з краю. Обережно. Акуратно. Потім усміхається. 

Соня (гордо):
Вийшло! 

Еван:
І я хочу!
(піднімає чашку — але перевертає її собі на груди)
Ай! Гаряче! 

Валентин:
Ось чому пси не п’ють каву, Еване! 

Оповідач:
Якби терпіння можна було продавати, Валентин би вже став мільйонером.
Але поки він мав лише пляму на сорочці й двох учнів з ідеальною щирістю і нульовою дисципліною. 

ІНТ. КУХНЯ – ПІСЛЯ СНІДАНКУ
Валентин миє посуд. Соня стоїть поруч, тримає рушник, намагається допомагати, але кожні п’ять секунд витирає не тарілку, а свою руку. 

Соня:
Вода гаряча, але приємна.
(усміхається)
Раніше я просто дивилась, як ти це робиш. 

Валентин (здивовано):
Ти… пам’ятаєш? 

Соня (злегка соромлячись):
Так. Ти завжди співав, коли мив посуд.
(пауза)
Тільки фальшиво. 

Валентин:
Дякую за відвертість. 

Еван у цей час підходить до холодильника, обережно відкриває дверцята. 

Еван (здивовано):
Воно холодне всередині!
(торкається морозилки)
А-а-а, кусюче! 

Валентин:
Не лизати морозилку! 

Еван (з посмішкою):
Тоді я просто дивитимусь.
(пауза, задумливо)
Там лежить сосиска… 

Валентин:
Ні. 

Еван:
Але ж… 

Валентин:
Ні! 

Еван (шепоче до Соні):
Він злий, бо сам хоче сосиску. 

Соня:
Так. Люди часто сердяться, коли голодні. 

Оповідач:
І хоч він не визнавав цього, вона мала рацію.
Голод — головна рушійна сила не лише для котів і псів. 

ІНТ. ВЕЧІР — ТА САМА КВАРТИРА 

Всі троє сидять на дивані. Телевізор показує кулінарне шоу. Соня уважно дивиться, Еван дрімає, Валентин тримає блокнот. 

Валентин:
Отже. План. Завтра ми вчимо:
• Як користуватись виделкою.
• Як не гавкати на телевізор.
• Як не дряпати меблі, навіть якщо дуже хочеться. 

Соня:
А четверте? 

Валентин (посміхається):
Як вижити мені. 

Оповідач:
І він справді вижив.
Щоправда, тільки тому, що його “учні” в той момент уже заснули на ньому — Соня муркочучи, Еван сопучи, як трактор. 

Камера піднімається над диваном. Три фігури під однією ковдрою, телевізор блимає теплим світлом. 

Оповідач (м’яко):
Так виглядав хаос, який називався любов’ю.
І хоч вони ще не вміли їсти виделкою — вони вже навчилися бути разом. 

Затемнення. Кінець сцени.