4

Дід усміхнувся та звичним рухом, плеснув у долоні. Звук, який від цього утворився, Ігорю здався справжнім вибухом. У голові загуділо й чоловік провалився у пітьму.

Повільно розплющив очі і яскраве світло засліпило його. Ігор лежав на твердому ліжку в лікарняній палаті. На нього турботливо дивилася дівчина, у якій він впізнав ту саму незнайомку. З великими синіми очима та білявим кучерявим волоссям, здавалася схожою на ляльку, яку так бажала дівчинка із сиротинця.

- Нарешті отямився. Я покличу медсестру.

Вона підвелася й попрямувала до дверей. Зараз видавалася ангелом, що врятував життя. Повернулася з лікарем, який почав огляд. Ігор на всі запитання відповідав чітко та впевнено, але не міг відвести погляду від своєї рятівниці й чоловічий голос звучав десь на задньому плані:

- У вас струс мозку та незначні забої. Ще легко відбулися. Для безпеки залишитися тут до ранку і можете повертатися додому. Вашим батькам уже зателефонували. Знайшли їхній номер у вашому мобільному, вони скоро приїдуть.

Лікар пішов, а незнайомка залишилася й продовжувала бентежити своєю чарівною посмішкою. У кімнаті панувала незручна тиша. Ігор відчув як від такої уваги у нього спітніли долоні. Зараз почувався невпевненим підлітком, а не зрілим чоловіком. Усвідомив це та скривився, вважав себе жалюгідним. Пересохлими губами зміг промовити:

- Ви хто?

- Сніжана. Бачила як ваше авто вдарилося в дерево. Ви знепритомніли і я викликала швидку. Вони наполягли, щоб вас хтось супроводжував, то ж довелося мені. У вашому мобільному знайшла останній виклик від батька і повідомила йому. Можливо бажаєте ще комусь зателефонувати? Дружині, наприклад.

Ці слова вимовлені з присмаком гіркоти й у них відчувався смуток. Ігор заперечно похитав головою:

- Ні, я не одружений.

У очах дівчини засяяв щасливий вогник. Вже через пів години вони розмовляли як давні знайомі. Виявилося, що Сніжана і є та сусідка, за яку так відчайдушно намагалися засватати Ігоря батьки. Дівчина декілька років тому переїхала у їхнє село, а зараз навчалася на останньому курсі інституту.

Двері палати відчинилися і з’явилися рідні Ігоря. Він стурбовано поглянув на матір:

- Як ти себе почуваєш?

- Не переймайся, вже покращало, а ти як?

- Нормально, нічого страшного. Сніжана мене врятувала.

Наступного дня Ігоря відпустили додому й Різдво святкували із сусідами. Сніжана й справді виявилася доброю та милою дівчиною. Вона запалила тепло у крижаному серці чоловіка, яке плавилося лише від одного погляду на неї. Проте Ігор не знав, чи дідух і справді перетворювався на старого діда, чи це був лише витвір його уяви.

Щоб це перевірити, вирішив навідатися до дитячого будинку. Купив солодощів та звісно ляльку про яку мріяла дівчинка. Чоловіку не хотілося прощатися зі Сніжаною. Запропонував їй спільну поїздку до сиротинця і дівчина погодилася. Після розмови з персоналом їх впустили до кімнати. Юрба дітлахів оточила та з радістю приймали солодкі подарунки. Але тієї дівчинки, заради якої приїхав Ігор не було. Серце тужливо стиснулося. Отже, він лише марив.

Коли остаточно втратив надію, помітив дитину, що ховалася за ялинкою та боязко дивилася на ляльку. У ній він впізнав саме ту, кого шукав. Підійшов та простягнув іграшку:

- Це тобі, подобається?

Дівчинка кивнула та несміливо взяла ляльку до рук. На її обличчі з’явилася посмішка, з милими ямочками на щоках.

Ця різдвяна ніч вплинула на Ігоря. Він став приязнішим до людей і остаточно попрощався із самотністю. Вже через рік Ігор, одружившись зі Сніжаною, удочерили дівчинку.

Зараз, Ігор перебував у будинку своїх батьків, разом з дружиною та донькою. Всі давно поснули, а чоловік залишався у залі, роздумуючи про своє. Навіть не міг уявити як цей рік вплине на нього. Ялинка виблискувала яскравими вогниками гірлянд і ніщо не передвіщало біди, як раптом перед очима виник дід. Ігор одразу впізнав знайомого духа й напружився. Чоловік чудово пам’ятав, що не впорався із завданням і боявся появи цього гостя. Принаймні, цей рік він прожив як востаннє, адже чекав на цей візит.

- Ти прийшов мене забрати? Я помру?

- Ні. Справжня місія минулого Різдва – це врятувати тебе. Ти настільки закрився у своєму коконі, що не помічав справжніх бажань. Довелося тебе трішки підштовхнути й ти зробив диво для себе. Тепер маєш кохану дружину, люблячу шестирічну доньку та щасливих батьків.

- А музикант? Яке відношення він мав до мене? – очі чоловіка виказували нерозуміння. Дід провів пальцями по сивих вусах:

- Він для того, щоб ти зрозумів, що потрібно працювати для здійснення своїх мрій. Перед тобою ніхто не з’явиться і не виконає їх за тебе. Прощавай, Ігорю, ти впорався із завданням на відмінно.

Дідо розчинився в повітрі й чоловік відчув полегшення. Він підвівся та пішов до кімнати, де мирно спала дружина, обійнявши доньку. Ігор примостився поруч й, посміхаючись, обійняв свій найцінніший скарб. Тепер він знав, що дива можна робити й самому.