***

Мамині заклинання і гарячкові молитви таки подіяли. З неба спустився добрий янгол, а позаду нього поважно трималась свита. 
Татка змусили відчинити двері, бо інакше б їх просто вибили. Потім нас вишикували в ряд і змусили зняти з себе весь одяг. Мама плакала, я тремтіла, батько намагався чинити спротив, але його втихомирило темне дуло гвинтівки.
Нас прискіпливо оглянув один зі свити. Його пальці у еластичній рукавичці терли до красна мою шкіру і тиснули все сильніше, проникали все глибше, так що для мене та екзекуція тривала вічно.
Нарешті пролунав вирок:
- Чисті.
Свита, не знімаючи масок, розпорошилася по квартирі. Двоє стерегли вихід, один, про всяк випадок, продовжував тримати батька на прицілі; інший, притулившись до стіни, не зводив з мене темних і до біса жорстоких очей. Одяг натягувала під його настирним поглядом, наче у сповільненій зйомці, бо від страху вся заціпеніла, так, що навіть думки покрились кригою. 
 На той час літра очищеної води коштувала навіть дорожче за буханку хліба, а зважаючи на те, що хліба ми не їли аж з минулого року… Ні, брешу, коли не коли таки смакували черству буханку, таку тверду, що можна зламати зуби, але ж всього за пів ціни. 
На столі вивершилася гора із хліба, якісь консерви, велика прозора каністра з водою, крупи… Я аж похитнулася. Мама судомно стиснула мою руку.
Із нашої квартири батьки винесли все цінне ще місяць тому і тут таке…
 Це представники уряду, вірно? Нам усім допоможуть, вірно? Земля змітає нас зі своєї поверхні великою смертоносною мітлою і ось уже десять з лишком мільярдів перетворюються на дев’ять, вісім, сім, але ці сім мільярдів усе ще прагнуть жити. Життя за будь яку ціну. Понад усе.
І нам назвуть ціну.