Дивнe-прeдивнe
Пролог. Щодeнник Маріі
…чорні лискучі фургони, з них випадають чоловіки в помаранчевих уніформах.
Напевно, мерців спалюють в печах крематорію або ж вивозять за межі міста. Я дуже хочу попрохати захисну маску у труповоза і дременути подалі звідси.
Подалі від нестерпного і ядучого божевілля.
Будинок наче й сам просочився смертю. Мені здається, короста, яка уже забрала хлопчика сусідів, ще зовсім малого і вередливого, тепер добереться й до нас через тріщини в стінах. Візьме ножа і розріже їх навпіл, мов паперові.
Я прикладаю вухо і чую стогін. Вже третя ночі. За ким вона голосить? Сина не повернути. Нехай запхає його в ліфт і спустить вниз. Слабкодуха? Нехай викине з балкону і його підберуть потім. Зішкребуть потім. Спалять десь у дикому полі. Знищать заразу і вона не розповсюдиться далі. Вимирають цілі будинки, цілі райони… А я все чую і чую її колискову.
Пам’ятаю, у п’ятдесят восьмому почалися істотні проблеми з водою. Дощі проходили рідко, тому в особливі дні ми всі чатували біля резервуарів.
Люд дичавів – ніхто не хотів помирати.
Вона так довго накопичувалася, тужавіла, врешті-решт таки викристалізувалася. На кому ж зігнати злість? Просити, терпіти, благати, а потім таки вчепитись в мучителя і довго рвати його зубами.
#1037 в Фантастика
#173 в Постапокаліпсис
#168 в Антиутопія
Відредаговано: 06.07.2023
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
